ГОЛОВНА Наукова діяльність Сучасні митці Письменники району НОВАКОВСЬКА ОЛЕНА

НОВАКОВСЬКА ОЛЕНА

Новаковська Олена Миколаївна

     Новаковська (Сухініна) Олена Миколаївна народилася 20 травня 1972 року в  м. Краснодар.

      Шкільні роки минули на березі Чорного моря в сонячній Анапі. Приймала участь в театральних постановках, була членом шкільної редколегії. Після закінчення школи працювала екскурсоводом Анапського краєзнавчого музею, лаборантом в реставраційній майстерні відділу археології Анапського краєзнавчого музею. Відвідувала вечірню художню школу.

      В 1992 році переїхала  до України. Родина оселилася в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області. Має двох дітей: доньку  Дарину та сина Андрія.

     В 2007 році закінчила Український фінансово-економічний інститут за спеціальністю економіст-фінансист. Спочатку працювала бухгалтером, згодом головним бухгалтером в різноманітних організаціях Києва та Боярки.

     З 2009 по 2013 роки обіймала посаду спеціаліста Києво-Святошинського районного центру зайнятості. З 2013 року працює на посаді головного бухгалтера КП Боярка Інформ.

     В 2011 році Олена Новаковська стала членом громадської організації Боярське мистецьке братство.

     Їі вірші друкувалися в міжнародній літературній газеті “Інтелігент ”, №2(4), 2012р.

     Душевні сили для написання своїх віршів поетеса черпає, спілкуючись з людьми та природою.

     Має власну інтернет сторінку – Елена Новаковская Чайка.

     В 2013 році, завдяки підтримці рідних та друзів, світ побачила перша збірка віршів Олени Новаковської “Берег неба”.

****

  Туман прокрался на опушку леса,

Трава умылась позднею росой.

Чуть слышно дождь, накрапывая песню,

По струнам паутин провел рукой.

В глаза взглянула обреченно осень,

Опавшей листвою зашуршав.

И неба синеву пронзила проседь,

И мудростью наполнилась душа.

****

Я вышла к речке. Берег словно спал.

 Безмолвие  в тумане ворожило.

 Сверчок на скрипке соло не играл.

 Пчела над лепестками не кружила.

 Все замерло в священной тишине.

 Мир зазеркалья отворился мне…

 Рассыпавшись в траве, сверкали росы.

 В воде кувшинок желтые короны.

 Плакучих ив свисали плавно косы,

 Любуясь отраженьем пышной кроны. 

 В гармонии природы красота.

 Восторгом первозданным сердце бьется!

 Теряются реальности моста,

 Ведущего к небесному колодцу.

 Нет притяженья, я почти лечу!

 Душа парит над одиноким телом.

 Такой простор! Остаться в нем хочу.

 Была бы  птицей - точно полетела б. 

 И облака бездонно далеки.

 Подумалось, в них искупаться мне бы…

 Стояла я на берегу реки.

 Казалось же, что это берег неба.