ГОЛОВНА Наукова діяльність Сучасні митці Письменники району ЧАКЛОШ ВАЛЕНТИНА

ЧАКЛОШ ВАЛЕНТИНА

Чаклош Валентина Степанівна

     Народилася Валентина Чаклош 11 листопада 1948 року в с. Гладківка Голопристанського району Харківської області. Дівчинка була дуже хворобливою і не могла відвідувати дитячий садок у м. Херсоні, де влаштувалася працювати на судноверфі її мама, а тому виховувалася у своєї бабусі Поліни Харитонівни Чумаченко у Гладківці.

     Згодом родина Бочкалових переїхала до Мурманської області в Північний Сєвероморськ. Валентина ходила там до школи в 1-3 класи, швидко оволоділа російською мовою, навчалася на відмінно. В 1954 році у подружжя народилася ще одна донька – Ольга. Застудившись і захворівши, втративши зір, Валин батько змушений був залишити військову службу в чині старшого лейтенанта і переїхати з сім’єю в Україну.

    В 1959 році родина побудувала будинок у м.Вишневому Києво-Святошинського району Київської області. Валентина навчалася спочатку в Вишнівській школі, а далі їздила в Київ.

     У 1968 році вона вступає на філологічний факультет(спеціальність українська мова і література) Київського педагогічного інституту ім. О.М.Горького, який закінчила у 1973 році. Спочатку працювала піонер вожатою у середній школі № 87 м. Києва, а потім вчителем української мови і літератури  у київських середніх школах №109 та №200.

     У 1972 році Валентина Степанівна одружується та переїздить в м. Боярка, згодом у подружжя народилося двоє синів – Богдан та Андрій. Валентина Степанівна працювала в Боярській середній школі №3, згодом викладала мову та літературу БЗОШ№5. Нагороджена Грамотами Міністерства освіти, Почесним знаком Відмінник народної освіти.

    Писати вірші почала ще в студентські роки, але не надавала цьому великого значення. Це були вітання з днем народження, весільні поздоровлення, ювілейні віншування, сценарії свят. Але одного ранку, прокинувшись Валентина Степанівна зрозуміла, що їй тісно в стінах квартири, тісно навіть у цілій Боярці, бо вона тепер мала крила , на яких хотілося летіти до неба, до сонця, до зірок…це була пісня, пісня про матір. А далі народилося ще двадцять пісень з авторською мелодією. Деякі тексти поклала на музику заслужений працівник культури та лауреата міжнародної премії Дружба Алла Бібік-Боярова. Понад десять віршів покладені на музику  боярським композитором Гуменюком О.В.

     Твори Валентини Чаклош друкувалися в періодичній пресі, вона має дві збірки поезії: Зачарована мальвами і Горить багрянцем осінь. ЇЇ вірші акварельні, дуже прозорі. У кожному слові вона намагається відтворити світлі великі почуття кохання, любові до природи, філософськи осмислює буття.

  Вже осінь на струнах дощів

Журливу мелодію грає,

А серце бентежне моє

Весняну ще пісню співає.

 

Літо

Рясними дощами

Вмивається літо.

Всміхаються сонцю

Травиця і квіти.

Пониться щастям

Звуків орган.

Вирує багатством

Життя океан. 

 

Мені здається інколи

 

Мені здається інколи, що я співучий птах,

Що, розпростерши крила, все літаю в небесах,

Що піднімаюсь високо у сонячну блакить,

Де вільний вітер, граючись, над хмарами дзвенить.

 

А то здається, ніби я тендітний едельвейс,

Який, з’явившись навесні, палахкотить увесь,

Який пробився крізь сніги, щоб жити і цвісти,

І про красу та вірність в світ легенду принести.

 

 А ще здається, начебто я бистрая ріка,

 Що, подолавши скелі, вниз із гір стрімка стіка,

Яка біжить і міниться, іскристо виграє,

Всьому живому на землі нове життя дає.

Мені здається інколи, що я співучий птах,

Що, розпростерши крила, все літаю в небесах

А то здається, ніби я тендітний едельвейс,

Який, з’явившись навесні, палахкотить увесь,

А ще здається, начебто я бистрая ріка,

Що, подолавши скелі, вниз із гір стрімких стіка.

 

А осінь прийде

Яскравим багаттям палають жоржини,

Налилися яблука в пишних садах,

У лісі палають достиглі ожини,

І літо заснуло в пахучих медах.

 

Вже скоро все небо затягнуть хмарини,

Селяни врожаєм наповнять двори,

А осінь прийде у вінку з горобини,

Збиратиме в кошик багаті дари.

 

 

Полюбилися Карпати

Задивилися у небо смереки й ялини,

І всміхаються сонцю ясні полонини.

Чути голос у селах гучної трембіти,

Його знають в цім краї дорослі і діти.

Закохалася в легенди веселого Прута,

А в душі розцвітає червоная рута.

Полюбились назавжди зелені Карпати,

Про них буду я згадки найкращі тримати.

Едельвейси зірвала з самої Говерли,

Щоби мрії крилаті ніколи не вмерли.

Своє серце залишила я на вершині,

Хочу в гори високі піднятися нині.