ГОЛОВНА Наукова діяльність Сучасні митці Письменники району КОВАЛЕНКО ІВАН

КОВАЛЕНКО ІВАН

Коваленко Іван Юхимович

       Коваленко Іван Юхимович – видатна особистість в історії української літератури та культури. Учитель,  поет – шістдесятник, дисидент.  Він щиро переймався долею нації, все життя духовно зростав і мужнів, боровся зі своїми сумнівами, не шукав легких стежок, не боявся говорити правду, не зраджував своїм ідеалам, йшов страдницьким шляхом борця  за незалежність Батьківщини. Митець, який зазнав творчих мук, багато працював, любив людей і дітей так, як  має їх любити справжній педагог – шануючи в кожному особистість, унікальну і  непересічну.    

     Народився Іван Коваленко у с. Лецьки, що на Київщині, в  селянській родині. У 1936 році закінчив середню школу №1 у Переяславі-Хмельницькому. У 1938 році вступив до Київського державного університету на факультет іноземних мов, але навчання перервала війна.

     У 1943 році почав вчителювати у щойно звільненому Чернігові, де жив з 1941 по 1947 роки. Потім переїхав з сім’єю до  Боярки, де прожив більш як піввіку до самої смерті.    

     Диплом про вищу освіту  Іван Юхимович отримав  у 1950 році. З того часу він викладав у школах  Боярки іноземні мови, побудував будинок, виховав сина та доньку, писав вірші.Писати вірші почав ще в юності. Поезії молодого Коваленка відзначаються ліричністю та любов’ю до рідної природи. Поштовхом до активної творчості  Коваленка стала „Празька весна”. Він цікавився українським „самвидавом”, займався його поширенням, розповсюджував і свої вірші. Через „самвидав” його вірші потрапили до газет  Чехословаччини та Канади.  Окрім поетичного дару  Іван Юхимович мав неабияку громадянську сміливість. Після вводу радянських військ до Чехословаччини, він назвав цю акцію фашистською, прямо в учительській. Одразу ж знайшлись     доброзичливці, що донесли на свого  колегу. Такі моральні цінності, як служіння рідному краю, протест проти  несправедливості, чесність, непідкупність не  лишились непоміченими тоталітарною владою. Заарештували Івана Юхимовича  у січні 1972 року,  під  час репресій,  разом з іншими представниками  української інтелігенції. Йому інкримінували  антирадянську  діяльність з метою підриву і повалення радянської влади. Це була доля поета, який посмів писати так як думав, відчував, у що вірив. А цього не пробачав поетам жодний тоталітарний режим за всю історію існування людства. Потім 10-ти місячне  попереднє ув’язнення, суд і 5 років ув’язнення у таборах строгого  режиму. Уральський табір №389-35 – найстрашніший з двох  Уральських таборів. Покарання І.Коваленко  відбував разом з такими  людьми, як : Іван Світличний, Ігор Калинець, Тарас Мельничук, Євген  Пронюк, Володимир Буковський, Семен Глузман, Валерій Марченко та  інші.     І.Коваленко належить до того покоління творчої інтелігенції, яку назвали ”шістдесятниками”. Його ідеалом було самовіддане служіння Україні.  Він не міг спокійно жити, їсти й спати в той час, як гинуть у таборах товариші. Він мусив бути з ними. Свій хрест він не вважав чимось винятковим чи жахливим і не шукав собі слави поета-мученика. Таким його зробив час.

    При арешті органами КДБ був конфіскований і значний  поетичний доробок поета. У тюрмі та таборі продовжував складати вірші. Поетична доля Коваленка Івана Юхимовича сумна.   Більшість написаного загинула. Залишилась мала частина віршів, що збереглись  в унікальній пам’яті поета та дружини.

    Повернувся поет  в  60 років  інвалідом П групи. У 1991 році був реабілітований. У 1996 році  Служба Безпеки України повернула частину того, що було конфісковано з творчого доробку поета. Та, нажаль, більшість творів було знищено під час арешту. Так загинула і найбільша  поема- “Тракторист Василь.”  

   Іван Юхимович Коваленко був звичайним шкільним учителем і одночасно поетом, який ніколи не друкувався на  батьківщині за радянських часів.

     „Поет і правда речі нероздільні, як нероздільні правда і краса ! ”

     Ці рядки дружина поета знайшла на клаптику паперу, коли прибирала після обшуку в хаті і арешту свого чоловіка. Було вилучено все – до останньої чернетки. Залишився лише цей клаптик паперу випадково не помічений слідчими КДБ.

   Творчий доробок Івана Коваленка зберігся завдяки людям, які докладали всіх зусиль, аби вберегти його вірші від знищення та безвісти. „ Усе на цім світі зника і сплива, та Слово не згине без нашої згоди...”, - писав поет.  Багато хто ризикуючи власною свободою, ще за часів тоталітаризму зберігав, розмножував та поширював його вірші в самвидаві : хтось,  завчивши напам’ять, вивозив вірші з табору, інші добивалися прискорення поетової реабілітації та повернення його  з КДБ.

    Основна риса Івана Юхимовича як людини і як поета – внутрішня незалежність. Він казав: „ Дисидентом  я  народився ”,  і  не боявся переслідувань з боку радянської влади та її карального органу КДБ, хоч все життя піддавався різного роду репресіям. Не боявся звинувачень в націоналізмі. І водночас не боявся, що українські патріоти можуть дорікнути йому, що у своїх віршах він ставить поряд  Шевченка  і  Пушкіна, а оспівуючи калину, як символ української нації, з ніжністю пише і про берези, хоча це дерево – символ Росії. Незалежним Іван Коваленко був і у своїй поведінці. Впродовж  усього життя він не належав ні до яких партій чи угрупувань – ні радянських, ( не був навіть ні піонером, ні комсомольцем), ні дисидентських, ні тих, що виникли за часів Незалежності України.

      Іван Коваленко сповідував простий до аскетизму спосіб життя.  Ще на початку свого дуже успішного вчителювання Іван Юхимович відмовився вступити до лав КПРС, куди його з дружиною наполегливо запрошували, ніколи не писав кон’юнктурних віршів, щоб мати змогу друкуватися за радянської влади.  

   Іван Юхимович був звичайною людиною, що має право на помилку. Дуже відвертий, прямий, він завжди висловлював відкрито свої почуття. Міг бути нестриманим, але ніколи не тримав каменя за пазухою, завжди суворо судив себе  і  все життя прагнув  до самовдосконалення.

   Вірші Коваленка сповнені вмінням знаходити красу і філософський зміст у всьому : у простенькому горщику з квітами, опалому листочку, простій воді з криниці... Він вчить нас звертати зір до неба, бачити зорі і жити вищими духовними цінностями.

  Впродовж  62 років через все життя проніс  поет  своє кохання до своєї дружини:

                          Тобі одній душі моєї звуки,

                           Моя печаль і сум безмежний мій, 

                           Тобі одній палкого серця муки –

                           Тобі одній !

    Ірина Павлівна Коваленко була не тільки дружиною, але й вірною подругою, музою, натхненницею, однодумцем і соратником. Її відданість давала поетові сили винести всі випробування і тортури. У таборі, коли поет тяжко хворів, на світі його тримав постійний зв’язок з коханою. Кожного дня Ірина Коваленко писала чоловікові листа. Жоден із політв’язнів не  отримував такої кількості  листів, як Іван Коваленко  :  

                         Ідуть листи, ідуть твої листи,

                         Несуть тепло, твою любов і тугу...

Після 35 років подружнього життя  він написав :

                        Люблю тебе всяку: і праведну й грішну,

                        Сумну і веселу, холодну і ніжну,

                        У радості й гніві, у сміху й скорботі,

                        В годину розваги, в буденній роботі.

                        Люблю безрозсудно, без думи, без тями...

 Іван Юхимович  й  Ірина Павлівна – талановиті вчителі. Їх головною виховною доктриною було прищепити дітям  любов до прекрасного, до навколишнього світу, любов до  знань. І це їм вдалося -  впевнені їхні учні. Іван і Ірина Коваленки так багато значили в житті кожного, хто їх знав, що можуть бути названі  Вчителями в найвищому розумінні цього слова.  

     Перша  поетична збірка  І.Коваленка  “Недокошений луг” , що побачила світ у 1995 році, була презентована у Боярському краєзнавчому музеї. Тут вперше публічно прозвучали вірші поета, які декламували   шанувальники його творчості і, найголовніше, сам автор. У творах Івана Коваленко звучать любов до України, біль за її закатованих синів, духовний зв'язок з Тарасом Шевченко.

    Згодом в Україні вийшли такі збірки віршів поета :  «Джерело» (1999р.), «Перлини» - ( В 2007 р), «Порив до небес» (2012р.).

     Збірка «Перлина» - це повне зібрання творів  Івана Коваленка, перлини його поетичного слова і нескореного духу, осяяного світлом  страдницької та жертовної любові поета.

                             Вмира поет, але живуть перлини

                             Його поезії – весь біль його життя...     

   Помер Іван Юхимович Коваленко 18 липня  2001р., похований на боярському кладовищі.

     У 2002 році рішенням Боярської міської ради вулицю, на якій жив  І.Коваленко перейменовано на його честь, а на будинку поета громада міста Боярка встановила меморіальну дошку пам’яті.           

 

           Використана  література :

1.        Іван Коваленко  „Учитель”  Київ – Логос – 2009 р.

2.        „Літературне сузір’я”. Твори письменників Святошинського краю; Київ, вид-во „Молодь” 2006 р., стор. 143-157.

3.        Радислав Кокодзей. Стаття  «Фактор икс  или полвека спустя», газета «Зеркало недели». 26.07.2003 р.

4.        Р.Кокодзей. Стаття "Как "Пропуск" в наш дом, незнакомий человек предьявил листочек папиросной бумаги со стихотворением моего отца, написанным в лагере", газета „Факты”. 11.02.2004 р.  

                       

                                                                                                                        Золотаренко Л.Г.