Іди і дивись! Пам’ятай і шануй, наслідуй

“Іди і дивись!” — під такою назвою вийшов колись шокуюче-вражаючий художній фільм Елена  Клімова  про  події  Другої Світової війни, який потряс глядачів 80-х. Автор фільму “Йди і дивись” закликав нас пам’ятати трагедію заради миру. Не агресія, не озлобленість, а важка робота  бійців і волонтерів, втома українців від нав’язаної їм війни, вимушеність оборонятися  — все це  проступало незаперечною істиною нової експозиції, яку ініціював, створив і оприлюднив у цей день Боярський краєзнавчий музей. Назва експозиції — “Вони — творці нової історії”

Тут відбулася унікальна експозиція, присвячена подіям Майдану під час Революції Гідності  та  подвигу наших воїнів і волонтерів під час АТО. Експозиція готувалася не один місяць. Титанічна і копітка робота пошуковців та науковців, працівників Боярського краєзнавчого музею активна участь і допомога з експонатами, спогадами реальних подій — дала свої результати. На стендах  тематично і упорядковано розміщені фото, речі — живі свідки подій. Сотні експонатів  красномовно свідчили самі за себе. Адже всі ці речі бачили смерть, бо ж були привезені з гарячих точок. А коментували їх скромні небагатослівні люди в камуфляжі — наші герої, фронтовики, волонтери — гордість і цвіт нації, які створюють нову історію нашої величної і незалежної України. Бо саме вони відстоюють її незалежність, ризикуючи своїм життям в ім’я майбутніх поколінь.

 Цій експозиції передувала виставка, яка була присвячена новим знахідкам  боярських пошуковців, присвячена  тематиці двох воєн — Другої Світової та АТО. Цього разу  перед очима відвідувачів розгорнулася жива, щемлива і драматична епопея сучасної історії і сьогодення. На запрошення Боярського краєзнавчого музею на цей історичний вернісаж завітали бійці АТО та  волонтери, бабуся  героя Небесної Сотні, боярчанина Ігоря Бачинського — Галина Андріївна Бачинська.

Виставку оглянули Голова РДА Мирослава Смірнова, її заступник Михайло Лєзнік, радники Ігор Корбецький, Дмитро Піліпенко, Олександр Слободюк, який є учасником АТО, начальник відділу культури, національностей та релігій РДА Дмитро Гончарук.
Перед присутніми виступила голова Києво-Святошинської райдержадміністрації Мирослава Смірнова, мер Боярки Тарас Добрівський. Слово сказали протоієрей, волонтер і капелан АТО Дмитро Присяжний. легендарний санітарний лікар Майдану, активна волонтерка Любов Лавріненко, голова ГО “Ради волонтерів” м. Боярка Альона Суслова.

 Словом привітання до всіх присутніх, вдячності до героїв  звернулась директор БКМ Любов Кравченко. А науковий співробітник Мар’яна Слєпова провела художньо-патріотичний екскурс подій, що відображені в експозиції. Чудовий вірш зі словами  Василя Симоненка “Народ мій є! народ мій завжди буде!”, який вписувався у сьогоднішні події, фільм  про наших земляків-героїв та волонтерів, який  майстерно створила з наданих матеріалів співробітник музею Поліна Лавренчук, вразили присутніх. Короткі, ємкі , пізнавальні виступи іменинників цієї експозиції воїнів та волонтерів зробили цю багатолюдну зустріч просто незабутньою.  Гордість нашого району, боєць АТО, а нині аспірант Інституту технічної теплофізики НАН України Андрій Назаренко — єдиний з боярчан нагороджений Президентом України орденом “За мужність” ІІІ ступеня теж виступив перед присутніми.  

Продекламував вірш-подяку Назарчик Антипов. Його урочистий дитячий голосок органічно вплівся у цей самобутній патріотичний захід, де були присутні також і митці, і поети, яких надихнула ця знакова експозиція. А відома співачка, , керівник вокальної студії “Зорепад”, боярчанка Наталя Горенко виконала  відому популярну пісню “Мій рідний край”, яка об’єднала світлі помисли усіх присутніх про Батьківщину і мир.Відвідувачі дізналися, як на базі міського центру психологічної  реабілітації, яким керує Ангеліна Лахтадир, тривала робота ”Боярської сотні”: збиралась грошова, речова, продовольча  допомога, — продуктові набори, готувались смаколики, салати, напівфабрикати страв, сухі борщі, плелися маскувальні сітки, писалися теплі листівки для бійців…Це все відображено у фотографіях на стендах.

Експозиція лише початок науково-пошукової та просвітницької діяльності музею. Робота триває. Зв’язок з нашими воїнами та волонтерами ніколи не обривається. Адже ця експозиція — постійно діюча. Тому Боярський краєзнавчий музей  сподівається і на подальшу підтримку і допомогу науковців, громадських діячів, волонтерів і всіх бажаючих небайдужих людей. 

Колектив музею тривалий час творчо працював над концепцією нової експозиції. Музею допомогли його друзі і спільники — наші  дорогі хлопці — учасники АТО і волонтери, художники і просто добровольці. Всі вони спілкувалися з науковими співробітниками музею, розповідали про  побачене, відчуте, пережите. Унікальні документальні розповіді з перших вуст стали дорогоцінним  живим скарбом, бо це свідчення наших героїв, нинішніх  творців історії. Саме так в честь них була названа нова експозиція музею. Наші герої не  пошкодували передати до музею  свої дорогі реліквії.

Життя поставило перед нами випробування: останні події примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також зрозуміти, що ми — господарі на власній землі. І ми знаємо, що ми – єдині, що перемога буде за нами. Єдина Україна – іншого шляху у нас немає. Саме цю істину донесли нам учасники протистоянь на Євромайдані. Експозиція висвітлює нову історію починаючи з Майдану. Достойне місце тут займає сторінка Героїв Небесної Сотні Києво-Святошинського району, серед яких і боярчанин Бачинський Ігор Володимирович.

Наступна сторінка в експозиції —  герої  АТО, наші захисники — мужніх, сміливих, хоробрих. Група демобілізованих, добрих друзів  - співавтори і найпочесніші гості Боярського краєзнавчого. Приміром Назаренко Андрій Олегович, єдиний з боярчан нагороджений Президентом України орденом “За мужність” ІІІ ступеня, який глава держави Петро Порошенко вручав юнаку особисто. Андрій — аспірант Інституту технічної теплофізики НАН України. Тема його наукової роботи “Індивідуальні теплові пункти з використанням відновлювальних джерел енергії”. За цією темою він виграв науковий проект НАН України. На декількох підприємствах вже впроваджено ідеї молодого науковця.

Нашим воїнам, захисникам Батьківщини, творцям нової історії України, її мужнім синам  за активну співпрацю  з Боярським  краєзнавчим музеєм, передачу цінних експонатів до музейної колекції та  за допомогу в оформленні постійнодіючої експозиції  “Вони — творці нової історії” вручила грамоти та книги про історію рідної Боярки директор БКМ Любов Кравченко. Самі герої були небагатослівними, трохи ніяковіли від уваги до них, чемно дякували. Хочеться відзначити кожного з них, бо за лаконічними рядками, які виголошувалися — стоїть подвиг…

 Азаров Борис Віталійович. Йому довелося летіти саме на тому  літаку ІЛ-76, який через два тижні після того перельоту було збито  і в якому загинуло 49 наших вояків. Протягом двох з половиною місяців бригада знаходилась у повному оточенні  і буквально своїми руками  втримали дах Донецького аеропорту.

5 серпня на прохання командира тактичної групи, по атласу який знайшов в терміналі аеропорту, вивів колону без жодних втрат.

Бакуновський Володимир Євгенійович— заступник командира батальйону спецпризначення “Київщина”. Був куратором волонтерської групи допомоги Майдану.

Беззуб Олександр Вікторович З початком військових дій на Сході, поставив за мету відправитись на захист країни в зону АТО. Три місяці оббивав пороги військомату. І вже у вересня 2014 року був у Новоайдарі у складі батальйону “Київщина”. Займав важливу і необхідну посаду кухаря.

Бугаєнко Дмитро Костянтинович служив у 72 механізованій бригаді, у  2 батальйоні. Обіймав посаду водія-механіка БМП-2.

Васьковський Юрій Олексійович — заступник голови ГО “Воїни АТО Києво-Святошинського району”, розпочав свою боротьбу за незалежність нашої Держави ще з ЄвроМайдану. У Фащівці, потрапивши в оточення,  втратили зв’язок з рідними. Дружина запам’ятає ці дві доби на все життя…

Вацко Сергій Михайлович з початком анексії Криму записався добровольцем. У своїй 72-й бригаді обіймав посаду командира батареї, працював з бойовою машиною  БМ-21 “Град”.

 Вовчок Володимир Іванович пройшов нелегкий фронтовий шлях Йому служилось  важко, адже його підрозділ майже весь час був в оточенні. Ні волонтерська, ні обов’язкова військова допомога до них дістатись не мали можливості. Боєприпаси, харчі та одяг доправляли літаком.

 Голик Віталій Володимирович є головою ГО “Воїни АТО Києво-Святошинського району” та активно займається волонтерською діяльністю, допомагаючи своїм побратимам. В зоні АТО був у одній з найгарячіших точок, у Маріуполі.

Данильчук Юрій Дмитрович з початком бойових дій на Сході України  хотів записатись добровольцем у 25-й БТрО, але тоді йому відмовили. А вже 1 вересня 2014 року отримав повістку.

Жук Юрій Вікторович свій бойовий шлях проходив через населені пункти Волноваха та Олексіївка. В Олексіївці довгий час довелося стояти посеред поля, спати в одній палатці вшістьох, навколо оточивши себе мінними розтяжками. Рятувала групу  від сильного морозу лише пічка-буржуйка, привезена, що дуже символічно, саме з Боярки.

Івженко Євген Миколайович з початком подій на Майдані  2013 року, приймав участь у протистояннях. На війні Євген обіймав посаду  старшого оператора радіолокаційної станції (РЛС).

Качан Дмитро Миколайович — боєць 25-й батальйону територіальної оборони “Київська Русь”. Бойовий шлях проходив також  через Артемівськ  і Дебальцеве.

Клименко Олександр Петрович пройшов вогонь війни і був поранений. 28 липня 2014р.  бригаду було відправлено на терикон де їх зустрів артобстріл із САУ. Поранених бійців виводили через територію Росії…

Мушинський Максим Ігорович на нульовому блокпості, після страшного обстрілу врятував побратима, з позивним “Мічман”, власноруч діставши осколок з ноги. Саме на цьому блокпості було найгарячіше, багатьох побратимів втрачено. Було всього  740 метрів до ворожих позицій, але ніхто не здавався. На протязі місяця група простояла на блокпості, самі себе лікували.

Пахомов Леонід Юрійович повістку отримав на початку липня, пройшов медкомісію, але служити його так і не забирали. Тому він був вимушений подзвонити на гарячу лінію, аби уточнити чому саме. Через кілька днів отримав виклик.

Плеханов В’ячеслав Володимирович один із перших відгукнувся на наше прохання, і передав у фонди музею велику кількість унікальних експонатів.

Слободюк Олександр Миколайович одразу записався добровольцем, щойно постала необхідність боронити кордон України на Сході. Одразу 4 вересня 2014 року ввечері під час вирівнювання ліній оборони в Нікішиному, отримав кульове поранення . Після одужання повернувся на передову на шахту “Бутівка” .

Терпіловський Сергій Олексійович в травні був мобілізований в числі 2-ої  хвилі, але, як виявилось, він ще на Майдані записався  добровольцем в зону АТО.

Тірон Андрій Олександрович — боєць 25-го батальйону територіальної оборони “Київська Русь”. Бойовий шлях проходив через населені пункти: Дебальцеве, Артемівськ, Часів Яр, Попасну, Дружбу.

Шевченко Ігор Володимирович — командир відділення 72-ї механізованої бригади. Свого часу Ігореві довелося побувати в Югославії у числі миротворців, за що отримав звання учасника бойових дій.

На  заході у музеї не були присутні наші земляки, які хоч і демобілізовані, але вирішили повернутись на захист кордонів рідної України. Це — Войновський Микола і Сварицевич Олександр й інші боярчани, які знаходяться зараз у зоні АТО. Погребиський Олександр нині знаходиться на передовій, а до цього близько 80 разів побував у зоні АТО в якості волонтера.  Але до того як піти служити він передав у фонди музею прапор зі своєї машини, яку він називає БМВ (бойова машина волонтера). Цей прапор він жодного разу не зняв з авто, не дивлячись на те, по якій території  їхав. Ще декількома експонатами поповнилась експозиція саме від Сашка. І батько і дядько Олександра також учасники АТО, бійці 95 АЕРМБ

Феномен сучасності — волонтерський рух в Україні. Такому рухові немає аналогів у світі.

Немалий вклад в забезпечення наших вояків усім необхідним, починаючи від дрібних потреб, подаруночків до свят, сухих борщиків, теплого одягу і закінчуючи броньованою технікою, зробили наші волонтери. Вони допомагають і демобілізованим, і їхнім родинам, і переселенцям. Вони також  долучилися до створення експозиції. На презентації експозиції в музеї грамоти відзначили  найактивніших серед них: Присяжного Дмитра Анатолійовича, Лавріненко Любов Степанівну, Суслову Олену Юріївну, Лахтадир Ангеліну Миколаївну

Окреме слово слід сказати про волонтера і духовника отця Дмитра. Подвижник, паломник, капелан у гарячих точках,— настоятель Свято-Покровської парафії УАПЦ м. Боярка Дмитро Присяжний, отець Дмитро, як називаємо його ми всі, має серце воїна. Він — за духовність, за процвітання культури, за правдиву історію нашого народу і за мир, про який мир, про який мріють українці.  Він з народом ще з Майдану гідності. Не зраджує своїм побратимам і зараз. І не порахувати скільки разів він бував у небезпечних гарячих точках зі своєю духовною місією, з волонтерською допомогою зі своїми соратниками “Кола  турботи”,“Народною філармонією”, представниками Боярської сотні, з волонтерами району…

Він відправляє службу і в храмі, і в госпіталях, і  в окопах, він вантажить гуманітарну допомогу в зону АТО, хрестить, сповідає наших хлопців-воїнів. А чого тільки вартує його історичний клуб, де згуртувалися науковці, філософи, відомі літератори. Він добрий друг Боярського районного краєзнавчого музею, журналістів  нашого району.

Любов Лавріненко багато сил і енергії віддала справі. А скільки ж “експонатів війни”— фронтових, порохових привезла вона з поля бою для музею”. Каски, гільзи, баклажки, речі фронтового побуту і зловісна гігантська  розірвана гільза від снаряду  із шокуючою назвою “Град. ”Любов Степанівна розповіла про свої регулярні  волонтерські “рейси” в  зону АТО і звільнених від окупантів міст, про мужність і відданість своїх соратників.  Коли приїздила на місце, як санітарний лікар опікувалася дезінфекцією і всім, що з її професійної точки зору потребувало уваги, складала списки необхідного і привозила його. Була місточком між бійцями та їхніми рідними, розшукувала наших земляків по госпіталям та вишукувала можливості придбання ліків… “Ваш голос, Любов Степанівно схожий на голос моєї матері, дружини, сестри”, — так говорили їй наші бійці, коли Любов Лавріненко з волонтерами приїздили до них навантаженою газелькою гуманітарної допомоги. Скільки ж людських доль пройшло у неї перед очима…

 

—Я впевнена, що настане такий час, коли ми увімкнемо телевізор, будемо перебирати канали вітчизняних новин і на жодному з них не побачимо війни, — завершила свій виступ Любов Лавріненко.

Заради саме такого майбутнього захищають кордони Вітчизни, ризикуючи своїм життям кращі сини й дочки України, добровольці, волонтери, ентузіасти — увесь прогресивний український люд. Кожен на своєму посту…

Аліна ТРЕТЯК,

Фото автора, Володимира Тарасова, архіву волонтерів