Вибір Любові

Учасниця двох революцій

Вона прийшла  на запрошення в Боярський краєзнавчий музей, який давно став відомим  надзвичайними зустрічами з цікавими людьми.  Готової доповіді не мала, відповідала на запитання   без листочків з нотатками, бо свою роботу, цифри, якими живе — знає напам’ять. Відбулася щира і задушевна розмова, хотілося цю жінку слухати і слухати.  Як розповіла сама Любов Лавриненко, її волонтерська і подвижницька діяльність розпочалася ще  з Помаранчевого Майдану. Свого часу організувала там групу спостерігачів 6 автобусів по 40 людей, їх  відправили в Шостку —працювати і відстоювати народний вибір. Їм  погрожували, побили вікна у тій Шостці, та вони вистояли, а у  3 ранку тоді привезли перемогу за Віктора Ющенка. Потім були розчарування і Люба затялася, що більш ніколи не вийде на Майдан. Але…коли побили  молодь на Євромайдані — Любов Лавриненко зробила свій вибір!  Залишалося вирішити, де саме вона буде найпотрібнішою. Сама вона спеціаліст по гігієні харчування, 25 років пропрацювала  саме в цій галузі.

 

“Степанівна”  — волонтер санітарної служби Майдану”

У неї був позивний “Степанівна”. Так було швидше звертатися, бо і тут час ішов на хвилини. Роботи було більше ніж робочих рук…

— Фільтрувала все що  треба для масового харчування. Зупинила весь процес, який звично був до мене, одягнула усіх  в одноразові халати, чепчики, обов’язково рукавички дезінфікуючі і через півгодини мої дівчатка стояли як квіточки. У мене була зустріч з керівником медслужби Майдану В’ячеславом  Ханенком, який    запропонував очолити мені медсанітарну службу життєдіяльності Майдану на волонтерській основі, а це — об’єкти Експоплази, КМДА,  Будинку профспілок, Михайлівської площі, Жовтневого палацу, 18 польових кухонь і безліч столиків… Я працюю в штабі, відповідаю за харчування, народу маса, помічників — навпаки. Проконтролювати харчування усієї майданівської структури, як це? Отруєння чи кишкова інфекція і п’ятнадцять років неволі мені забезпечено! І я сказала, що буде то буде. Після роботи, майже вночі, остання маршрутка до Боярки,  або ж привозив чоловік.

Жінка приходила    додому у свою сім  і падала з ніг, не спала, а тут — син на барикадах, хоч весь час обманював, придумував різне, щоб  його мама не турбувалася. А Любов Степанівна думала, чи він прийде живий. Вранці хотілося спати, але заміни на Майдані  не було. Треба було йти… Як санітарний фахівець Любов Степанівна  була єдина у своїй професії на Майдані. Багато преси, телебачення з усього світу.

— Уявляєте, — каже Любов Степанівна, — мені на мобільний дзвонили з усього світу: Греції, Іспанії, Італії, Польщі  і навіть… з Малайзії. Де і як вони знаходили її номер телефону і до цього часу загадка. В розмовах розпитували, захоплювались, пропонували допомогу, підбадьорювали…

”Я стала героєм соціальної мережі Інтернету, хоч  особисто самій пробитися туди не було ні часу, ані сил,” —  згадує волонтерка. Служба Любові Лавриненко була дуже важливою, бо вона відповідала за здоров’я стількох людей!  А бували ж і провокації: отрута в консервах, бензин у пляшках замість води. Якось вона примітила , що запечатані нібито фабрично п’яттилітрові бутлики  виглядають не зовсім “фабрично”. Мабуть  тільки уважне око професіонала може помітити таке, що  рівень води у бутлі … трохи  вищий від звичайної фабричного. Щедро налили фальсифікат. Відкупорили, понюхали: ледь вловимий запах оцтової кислоти. На морозі люди і не почули б,  і в результаті мали б тоді  тяжкі наслідки — опік стравоходу, шлунку, а може ще й гірше…

Чай у великих каструлях,  до якого додавали імбир і лимон,щоб піднімати імунітет. Було 160 бідонів меду. Все вирішувалося в хвилини. Радились миттєво. Давали хліб з медом, сало з часником. Продукти від псування рятував ще й холод. Якщо  символом  Помаранчевої революції були “наколоті” апельсини, у то “Єврореволюції” цим символом стало  сало. Щодня  (тільки у Будинку профспілок) нарізали від 25 до 30 тисяч  бутербродів із цим народним продуктом, а  у дні віче так до 50 тисяч. Сиділи і нарізали безперервно по 8 годин, руки мліли. Працювали у мене і люди з обмеженими можливостями, люди напівсліпі, без руки  чи ноги, які прагнули бути корисними, вони виконували посильну роботу, яку я їм довіряла. Народ майданівський був душевний, сердечний і слухняний, виконував завдання бездоганно, бо всі працювали на перемогу.  Приміром, Ольга Заморська і Надія Мацаєнко з Яготина. Щодоби  тільки у Будинку профспілок  працювали до півтори тисячі волонтерів. Санітарний режим дотримувався суворо, рукавички  оброблялись і дезінфікувалися, головний убір і халати  були завжди свіжими. Коли на Майдані розпочалися військові дії, то помічників у санітарного працівника Майдану стало менше.  Молоді хлопці і дівчата пішли на барикади, залишилися одні жінки. І коли майданівці з носилками  з пораненими бігли до мене на перший поверх, організували “малу  перев’язочну першої медичної допомоги. “З гордістю можу сказати, що я свою місію виконала, — продовжує свою розповідь Любов Лавриненко. — Моя основна ціль, щоб хлопці “ на шинах” не голодні були, всі вони хотіли солодке. Це важливо у стресовій ситуації. А  молоко  — необхідне після отруєння газом, намочували маски спецрозчином і рятувалися від чаду, коли діти приходили ( а для мене вони  всі дітки) і видихали, ми всі починали кашляти. Закінчився Майдан. Почалися похорони… Це було найтяжче випробовування за все існування Майдану. Адже  багатьох з них я знала…

За свою активну участь у Єврореволюції  Любов Лавриненко була  нагороджена орденом “За оборону Майдану”

Фронтові дороги

“Я — місточок між  бійцями та їх рідними. Познаходила  багатьох бійців Києво-Святошинського району.”

Логічно, що після Майдану така особистість, як Любов Лавриненко,  почала опікуватися бійцями АТО та їздити туди. Перша поїздка була до  Слав’янска. Затим — Сіверськодонецьк, Волноваха  і так далі. Волонтер — це людина, яка працює від душі. Волонтер — це воїн на своєму, особливому полі бою за перемогу. Вони теж попадають у полон, приміром ,як волонтери з Таращі, були розстріляні  волонтери зі Львова.  До волонтерського руху активно приєднався весь Києво-Святошинський район. Хочеться відзначити волонтерів  — турботливу Любов Міхеєву —з міста Вишневе, невтомну Юлію Апостолову з Боярки, благодійний Фонд “Народ і армія — єдині”(керівник Юрій Гелбутівський) , в Боярці є волонтерська сотня під керівництвом Ангеліни Лахтадир, активні волонтери Петропавлівської Борщагівки на чолі З Віктором Макогоном, волонтери Яготинщини, Києва. Волонтери зі Львова присилають теплі речі для бійців на адресу Любов Лавриненко  та Віктора Макогона.

Не можу оминути добрим словом волонтерів із Тарасівки. Це Тарасівська ЗОШ та дитячий садок “Віночок”, — каже Любов Степанівна. І продовжує:

—Я не збираю гроші, просто ходжу по школах, розповідаю про те, як воюють наші хлопці і чим їм необхідно допомогти.  Була неодноразово у 25-му батальйоні. Скажу відверто, що уся наша волонтерська допомога, не тільки  нашого району, а й усієї України тримається на плечах волонтерів. Особисто я два рази з травня місяця минулого року, як тільки почала їздити в АТО, звернулася за допомогою  на пальне до мера міста Боярка Тараса Добрівського і мені не було відмовлено. Зараз можу сказати, що наші бійці забезпечені, але треба  грамотно  розприділяти, що і де саме необхідно

Під нашою опікою були дітки з інституту  лікування раку зі Сходу.  Волонтери України, небайдужі люди зібрали гроші і  11- місячна Машенька  Чигирьова  з Донецька поїхала у Брюссель з батьками на операцію, а ще  двоє їхніх діток залишилися на мені: дівчинка 9-ти  років і хлопчик 14 років, аж  поки батьки з Машою не повернулися після успішного лікування. Опікувалися в Охматдиті й дітками зі Сходу, окрім того нашими бійцями в  Київській обласній лікарні.  Там лежали бійці з батальйонів  “Донбас”,“Азов” і “Миротворець”.   Сергій з Азова там до сьогоднішнього дня,  він чудом залишився живий. Їх було  підірвано на міні. Врятувала життя цьому бійцю дружина…сепаратиста, коли бойовика не було вдома, а  вона заховала Сергія у себе і прикрила рядном, а потім передала нашим.  Складали важкопораненого “по запчастинам” у Запоріжжі, його вагітна дівчина весь час сиділа біля хлопця. Сергій потребував сильні антибіотики: 20 ампул по півтори тисячі гривень кожна. У четверг увечері дзвінок від Серьожі, а у суботу вже були ліки.

Ми знайшли кемпінг“ Пролісок” там перебувають на реабілітації  бійці АТО, на свято Миколая ми відвезли туди пиріжки. У Петрівське приїхали діти з Луганська, подарували їм  солодощі, речі і комп’ютер. Співпрацюємо з Українським  домом. Зібрали 300 книжок і вирішили перевезти книжки дітям Сходу разом з іграшками та одяганкою.

Серьожа N. з Боярки поранений в Артемівську, у нього  було запалення легень, волонтери з Боярки та Вишневого забезпечили його теплим одягом, оскільки його обмундирування згоріло на блокпосту.

“ В Дебальцево  знайшли і допомогли  Саші S. ( він з 2-ї роти, N батальйону, це  за 1 км від Волновахи, знайшла Юру Е.,  знайшла 8 бійців з Боярки і два десятки хлопців з Києво-Святошинського району. І ще знайду! Я їх всіх люблю, я наче додому повертаюсь, коли їду туди”— розчулено каже Любов Лавриненко.

Напередодні свята Нового року  волонтери Боярки об’їхали бійців Маріуполя, Волновахи, блокпости Куп’янська, Сватова, Старобєльська, відвідали прикордонників  72-ї бригад і батальйон “Київщина”, передали гостинці і подарунки, а також знамениті домашні страви, печеню та олів’є з Яготина.

Відрізняти ряджених  від справжніх героїв, що нюхали порох та стояли під “градами”

Допомога завжди означає конкретну допомогу. А хитруни завжди у курсі політичних подій, ідуть, як кажуть, в ногу з часом. Скільки людей то в супермаркетах, одягнених  у курточку, на якій  написано “На допомогу АТО”, або ж “Волонтер”, то на проїжджих частинах стоять якісь люди  зі скриньками, а то… по школах ходять “ряжені”, одягнуті в камуфляж, який купити не проблема, а по суті, вони і близько не були в АТО, ані під АТО… Тож допомога будь-яка має бути організованою і конкретною. В цьому впевнена Любов Лавриненко. Вона так і діє. Не шкодуючи ні сил, ані часу. Тож дай, Боже, сили та допомоги цій жінці в її праведних трудах і починаннях, додай їй снаги і здоров’я на святу справу. А за нею, як бачимо, діло не стане…

 

Аліна ТРЕТЯК