ГОЛОВНА Наукова діяльність Видатні люди району Творимо час, відроджуємо традиції, пам’ятаємо славного земляка

Творимо час, відроджуємо традиції, пам’ятаємо славного земляка

 

Руслан Горобець.
Ну хто сказав, що  машини часу не буває? Людину, що відійшла у вічність, не повернеш, а от її справу — цілком! Пам’ять видатного земляка Руслана Горобця, автора хітів “Погода в доме”, “Аеропорт,” Ты меня не забывай” та інших згуртувала його соратників і надихнула  відродити феномен неймовірних традицій музичної Боярки. . Яке щастя, що те ядро музикантів Боярки70-80-90 років залишилося і понині залишається взірцем для наслідування.

Мені зателефонував музикант Микола Левковський: “Аліно, фортепіано нашого земляка, знаменитого, незбутнього Руслана Горобця уже у нашому Боярському музеї!!! Я негайно передзвонила Любові Федорівні Кравченко, директору БКМ. Вона підтвердила цей факт та ще й гостинно надала приміщення музею для зібрання такого незвичайного і надзвичайного творчого заходу, дала цікаві пропозиції.

 

У музейній світлиці, де зазвичай збираються митці і проходять творчі вечори та вернісажі, вперше відбулося таке масове творче зібрання боярських музикантів. Завітали майже усі, хто знав Руслана Горобця, хто зміг прибути, аби поділитися своїми спогадами про митця біля легендарного його піаніно. Прийшла людина, яка завжди опікувалася  культурним життям Боярки, це — Валерій Дубовецький. Сeргій Мороз — очільник новоствореного об’єднання  музикантів Боярки , зробив міні-презентацію цього  творчого колективу .

Вокально-інструментальна Боярка 70-80 років була просто перенасичена  ВІА. Уявляєте: маленьке прикиївське містечко мало понад 30 вокально-інструментальних ансамблів, а якщо до аматорських додати ще й професійні? З боярського музичного гнізда  випурхнув залужений діяч мистецтв РФ, заслужений артист Росії,  багаторічний керівник ансамблю Примадонни “Рецитал”, відомий автор хітів поп-зірок пострадянського простору Руслан Горобець, заслужений артист України Віталій Свирид,  учасник і лауреат багатьох вітчизняних та зарубіжних фестивалів, лауреат премії ім. Василя Стуса композитор і співак Сергій Мороз, відомий поет-бард, філософ, психолог, неймовірний віртуоз-гітарист Владислав Дорошенко, солістка “Київконцерту”, а нині наставниця молодих знана вокалістка Наталя Горенко, співачки Олена Дем’янова, Майя Іваненко, вокаліст Микола Шандрик, батько відомої далеко за межами України співачки Шаніс. Виявляється, архітектор за освітою, відомий живописець, митець сакрального живопису Андрій Коваленко теж свого часу  грав у одному з отих легендарних боярських ВІА. До речі, у професійному  ансамблі  “Синкопа”  грав  світлої пам’яті  батько нинішнього  мера Боярки Олександр Зарубін. Машинобудівний завод “Іскра” заіскрив новими музичними та артистичними талантами, перетворивши  місто у вогнище музичної культури. Звідси пішла її величність Традиція, візитна картка прикиївського міста. Нові молоді таланти, нові творчі колективи вибухали, немов  букети салютів у святковому небі, залишаючи яскраві та незабутні  враження. На початку 90-х поїхав у Москву Руслан Горобець і там став всесоюзно відомою зіркою. У колективі Валерія Леонтьєва  свого часу працював Віталій Свирид. З творчою Бояркою назавжди пов’язав своє мистецьке життя випускник Московського літературного інституту імені Горького Владислав Дорошенко, яким опікувалися такі поети, як Ніколай Тряпкін, Васілій Фьодоров. А який він має музичний талант своєї техніки гри на гітарі! У Москві вокальному мистецтву вчилася наша Наталя Горенко, патріотка Боярки, яка радує своїм співом місто до цього часу. По усіх світах прославляв музичну Україну боярчанин Сергій Мороз, присвятивши своє мистецтво рідному місту. І від цього радісно на душі Через роки, усіх їх згуртував після своєї кончини Руслан Горобець…Музика була його долею, дружиною, сім’єю, дитиною, життям і повітрям. А музою Зінаїда Дмитрівна Лугініна, його матуся, яка сама мала унікальний  музичний смак і слух, який передала у спадок своєму синові. Руслан продемонстрував свої унікальні здібності ще у 8 місяців від народження, що є дуже рідкісним явищем — так свідчать дослідники-науковці. Великий талант хлопчика зростав у маленькій хрущовській квартирі цегляного дому, що біля Боярської середньої школи №3. Аби купити малюкові фортепіано Зінаїда Дмитрівна  продала свою шубу прямо у поїзді. Це був найперший інструмент майбутнього маестро, з якого почався його шлях у велике мистецтво. Про це розповів близький друг сім’ї славетного композитора — Андрій Пиріг:

— Розумієте, у мами Руслана був унікальний абсолютний слух кращий, аніж у Русланового батька, академічного музиканта Бориса та дядька Миколи, навіть кращий за слух самого Руслана. Він сам про це не раз нагадував, коли захоплювалися його музичним слухом. І от його мати, коли придбала оце піаніно, що стоїть зараз у музеї, сказала:“Ну як я могла не купити синові інструмент, коли він сидить у свої три рочки на горшку і співає неймовірно чисто!”

І ось те саме фортепіано Руслана Борисовича Горобця викупили друзі , колеги-музиканти і доставили дорогу реліквію у Боярський краєзнавчий музей . Там на невеликому за площею острівку мистецтва й духовності  і приякорився цей музичний олтар його святості Музики. Усім миром , а мир це— музичне братство друзів його молодості — кумирів музичної Боярки  70-80 років. У цей день зібралися друзі  тієї вокальної Боярки Руслана Горобця, котрі  товаришували з ним у  ності і опікувалися ним у скрутні для маестро хвилини,зокрема його друг і музикант, боярчанин Юрій Пронькін, коли  видатний маестро хворів. А потім після потрясіння його смерті — боярські друзі несли його на своїх плечах у останню земну путь на цвинтар рідного йому прикиївського міста Боярки.  Йшли телеграми-співчуття від Алли Пугачової, Валерія  Леонтьєва, Лариси Доліної, Філіппа Кіркорова і багатьох споживачів Русланової  творчості, які не наважилися приїхати в час військової агресії РФ проти України.

Директор Боярського краєзнавчого музею Любов Кравченко, науковий співробітник Мар’яна Слєпова відкрили цей вечір споминів. З історичного фортепіано на всіх дивилася світлина  — портрет великого музиканта з його мамою. Перше слово було надане очільнику новоствореного об’єднання Боярських музикантів, відомому співаку, музиканту, композитору, педагогу Сергію Миколайовичу Морозу. Він зокрема сказав:

—Триває пробудження самосвідомості жителів міста. Воно пов’язане з  пробудженням свідомості тих людей, які живуть в Україні і пов’язане з тим лихом, що зараз відбувається.  В тому числі і в ретроспективі усього цього, що трапилося з Русланом Борисовичем Мабуть це доля приїхати з Росії, яка проводить агресію проти України до на свою рідну землю і залишитися тут, у Боярці назавжди, там, звідки пішла його мистецька стежка. Лариса Доліна, Валерій Леонтьєв, Михаїл Таніч …Ці імена широко відомі і ми маємо цілу низку пісень, Русланових пісень, його музичних композицій, завдяки яким  народилися шлягери і народилися оці радянські, а згодом вже російські зірки. Поет Таніч став популярним поетом. Алла Борисівна, на початку своєї кар’єри на своє творче щастя зустріла такого мегаталановитого композитора, аранжувальника  — Руслана Горобця і стала тією Аллою Пугачової, до якої нині вживають синонім Примадонна. Якби не було Руслана Горобця, то ніхто б ніколи не знав би поета Таніча, отих знаменитих  поп-зірок, які брали свій творчий розбіг на  початку 70-80-тих років. Заходи, які зробили боярські музиканти і все що ми старались робити – воно дало свої плоди. Передусім, це проведений вечір пам’яті Руслана Горобця у його рідній Боярці, фільм,зібрані фото, архівні матеріали Руслан уже в іншій іпостасі незабутнього митця, об’єднав своїх друзів-колег, об’єднав усю вокальну Боярку і не тільки Боярку, усю музичну еліту району. Все це стало передумовою до народження до творчого такого музичногооб’єднання на базі боярських музикантів. Батько нашого мера Олександра Олександровича Зарубіна  — теж був музикант тих років і теж грав у “Симкопі”. Все це разом свідчить про те, що тут є музична традиція. І треба, щоб ця традиція стала надбанням міста Боярки. І ми зібралися для того, щоб усвідомити, що відроджується традиція, народжується щось живе, незвичайне і надзвичайне, таким, що наповнює наше життя змістом і спілкуванням на терені творчості.

Руслан Горобець був надто світло-чесною і порядною людиною у цьому хижому світі, надто талановитою і надто скромною. Тому його товариш юності  і колега Сергій Шатохін з  групи  “Міраж” висловився так:    — Мене вражала Русланова простота на фоні його зірковості та популярності. Це та людина, яка могла почервоніти при словах похвали у його адресу Отака чистота, яка властива  хіба що тільки дітям.” З цього приводу зворушливо виступив музикант Анатолій Красовський (Горобець). Валерій Скрипак згадав, коли помер їхній творчий колега Сергій Пелюшенко, Руслан сказав: “Помер великий музикант”. Так оцінював Руслан Горобець своїх боярських музикантів-побратимів. Світлою пам’яттю на зустрічі у музеї музиканти згадали свого колегу Аліка Петришина, незабутнього керівника ВІА“Роси” Володимира Горлінського. Наталя Горенко згадала відомого нині українського композитора з когорти музичної Боярки тих років Олега Селіванова, барабанщика Григорія Сухоручкіна, клавішника  Юрія Шишньова, співачку Людмилу Горлінську. Їх не було на зустрічі, але  всі вони внесли свій вклад у музичну славу Боярки. А Олександр Гуголько не лише був  прекрасним музикантом, але й ремонтував музичну апаратуру, немов  майстерний легендарний лівша. Зі спогадами про Руслана Горобця та славне минуле вокальної Боярки  виступили Алік Шевченко з ВІА “Искатели”, Анатолій Стороженко, (керівник ВІА “Лесная песня”) , Ігор Разумов (ВІА “Імпульс“).

Згадався бенефіс, який зробили друзі Руслана у минулому році в його пам’ять. Хіти поп-зірок виконували боярські виконавці з не меншою майстерністю, аніж короновані володарі цього репертуару. Це ветерани,  музиканти отих місцевих ансамблів: “Скіфи”,“Саламандри”, “Чайники”, “Искатели”, “Космос”, “Ліра”, “Іскра”, “Роси”, “Зеркала”, “Сінкопа”, “Менестрелі”, “Крылья”. Співали Наталя Горенко, Олена Дем’янова, Микола Шандрик, Сергій Мороз, Юрій Панченко, Сергій Терепищій, а наша зірка Віталій Свирид переклав на українську і виконав хіт Руслана Горобця “Падає сніг”. Попрацювали над концертом оператор Михайло Фещенко, аранжувальник Олександр Каптюров, звукорежисер Микола Дударенко. Свою лепту внесли Вячеслав Оржешковський, Олександр Жир, Віктор Очкур, Валерій Скрипак, друг сім’ї Лілія Хан,  З великим трепетом збиралися фото того часу з боярських та московських архівів, присилали друзі з колишнього СРСР. Аматорські фото, кадри з фільмів, документи — все це реставрувалося і відновлювалося, завдяки активній праці реставраторів, художників-фотографів Валерію та Анні Степанюк.

Під час спогадів у музеї Микола Левковський згадав  світлої пам’яті музикантів Леоніда Верижемського, Сергія  Пахомовського. Сергій грав потім у ансамблі “Дружба” Олександра Броневицького, де солісткою була  Едіта П’єха.  Потім розповів про витоки цього боярського музичного братства вокально- інструментальних ансамблів:

У 1968 році відбулася велика подія  в Боярці, завдяки якій стрімко почали зростати, розвиватися , удосконалюватися молодіжні ВІА.  Це — відкриття міського танцмайданчика. У ті часи тривало поклоніння англійському “ Бітлс”, виступи наших  “Скіфів”, “Синкопи” , іскрівського ансамблю — захоплювали  боярчан-фанатів.  Що таке Боярка на ті часи? Це в основному невелике зелене містечко з більшістю приватного сектору. Батьки юнаків та юнок на роботі, сараї вільні до восьми вечора: тож  грай, твори, клепай апаратуру, знімай з рояля струни і роби бас-гітару, викручуй динаміки з радіоли і підсовуй пищалочку, аби батьки не помітили. А тут ще й “допомагав” завод “Іскра”, де був ще й радіоцех. Розумієте, що це значить для музиканта в пору дефіцитів?  Не у кожного була гітара, але жили дружно, ділилися інструментами, грали на весіллях і ніхто з  нікого і ніколи не брав за користування інструментів, заміняли один одного. Не конкурували а дружили  ансамблі з ансамблями. В пору дефіцитів, матеріального життя в натяжку —  це була просто родинна, кровна дружба людей, яких об’єднує одна діяльність, одна мрія… Всі, як бачите, ми виросли порядними людьми, які поважають справжні цінності і передають своїм дітям. Цей дух ввібрала в себе моя донька Даринка, студентка шевченкового університету, майбутній режисер музичних програм.

З аматорських ВІА “Іскра” був феномен, адже ним керував Руслан.  А які могутні були творчі сили! Горобець вмів відбирати людей талановитих. До того ж у нас були і танцювальні групи в ансамблі й підтанцівки. А який чудовий вокал був у наших  дівчат-іскрівців. Це  Оля Бериндяс, Неля Шелковська, Таня Король.

Те, що з першого разу Руслан підхоплював будь-який мотив і віртуозно грав і грав по-своєму, вносячи нові  барви музичного звучання твору — це правда! Якось отак запросто із зворотної  сторони органу “Матадор -13”,всю пісню відіграв в зворотному порядку, бо фізично  не встигав перебігати з боку в бік. Я був вражений. І не тільки я. Подібний випадок був у ансабля челябінський “Аріель”, коли Валерій Ярушин перевернув баян і зіграв на ньому у зворотньому напрямку. А Руслан робив це на будь-якому інструменті запросто! Він навіть на двох сопілка  одночасно міг грати…носом!

Якось Руслан зайшов на весілля з валізою. Він грав на всіх інструментах: на піаніно, гітарі і ось  вже  четверта  дія —і Руслан грає вже на тромбоні. А як грав! Колеги дивувалися, казали: “Хлопці, що ви там напаяли в інструментах? Та ніхто нічого не  паяв. Це техніка виконання бала така! В тому була велика заслуга Руслана Горобця, який цьому нас усіх вчив.

Ліричий відступ:

В той день 24 квітня 2014 року сади чи цвіли, чи сивіли… Музичне мистецтво втратило одночасно  дві знакових фігури :У віці 57 років раптово помер автор  популярних хітів, композитор аранжувальник, режисер-постановник  музичних шоу,  багаторічний керівник легендарної групи “Рецитал”   Руслан Горобець і  колишній Голова Ради по естрадній музиці Держконцерту СРСР, член художньої ради по естраді Міністерства культури СРСР, композитор,кіно композитор, автор  відомої пісні Примадонни “ Сто часов счастья” Костянтин Орбелян, якому було на той час 86 років.

Детальні матеріали про життя композитора Руслана Горобця та інтерв’ю його боярських соратників дали “Факти”. Російські газети опублікували багато, але невеличких матеріалів. Вони рясніли заголовками про смерть Руслана Горобця.: Інтернет  тоді  розривало від емоцій. Люди писали:“ К великому сожалению, только сегодня из передачи Андрея Малахова “Пусть говорять” узнали о смерти Руслана Горобца. Очень жаль. Замечательные песни, его творчество заслуживает не только похвалы , но и достойного отношения. Из передачи стало понятным многое.Очень обидно, что спустя полгода об этом заговорили. Лица шоу-бизнеса еще раз показали кто есть кто. Обидно за Руслана. Царствие Ему Небесное.” “Позор знаменитостям ,его друзьям и соратникам по цеху, которые испугались событий в Украине и не приехали на похороны”… Ось так суворо винесли вердикт  росіяни — шанувальники Русланової творчості, хоча це лише окремі думки. І хоч вони мають право на існування, але… все неоднозначно. особливо у цей тривожний  час. А ось ще відгук з Росії:“ Руслан Горобец так много сделал для нашей эстрады, оставил после себя такие красивые песни, много лет руководил группой самой востребованной певицы (а это, я думаю, очень не просто). Так почему же он покоиться не в Москве на престижном кладбище, где покоятся все великие, а в Украине, на самом простомв городишке под Киевом. Это очень несправедливо!!!”.

Ні, це, мабуть, справедливо і знаково… Скромний і простий по життю Руслан Горобець упокоївся у тихому місці своєї любої Боярки,  без високих мавзолеїв і гранітів по сусідству. А через півроку поряд з ним поховали найріднішу і дорогу для нього маму. Адже у Руслана , по суті, нікого  й не було,окрім мами , музики та друзів його боярської  молодості. Відомі московські колеги, зірки, богемне оточення– то була лише його  робота.

Історія про фінансування ошатного і достойного пам’ятника  з бюстом  нашому видатному землякові Руслану Горобцю , залишається таємницею. Та хіба це так важливо? Головне, що йому вдячні ті, кому належить бути вдячними, хто вважає за потрібне це зробити. Видатних зірок, що його поважали, шанувальників у Руслана Горобця було і  є багато: і у нас, і в Росії, і в усьому пострадянському просторі.

Він кумир усіх поколінь. Але…він – наш! Українець! Боярчанин! Дивлюсь на його сократівське чоло, відкрите, обличчя,обрамлене густими творчими кучерями. Його вже не торкнуться роки… Він дивиться на нас з висіченого каменю, зі старих чорно-білих  не таких давніх кольорових сучасних фото. Тепер він на нашій землі, його душа зрить із неба над Бояркою, його стареньке легендарне фортепіано — нині дорогий експонат Боярського районного краєзнавчого музею. Тут його найрідніші, найсправжніші і друзі.  Ми згуртовуємося і продовжуємо його справу і його славу. І пам’ять про нього ми нікому не віддамо!

 Аліна ТРЕТЯК