ГОЛОВНА Наукова діяльність Історія Києво-Святошинського району Район в роки Другої світової війни
Головна статті
Район в роки Другої світової війни
Частина 2
Всі сторінки

Район в роки Другої світової війни

КРАВЧЕНКО ЛЮБОВ ФЕДОРІВНА
За матеріалами Боярського краєзнавчого музею.

Карта КиУР Карта КиУР

Натисніть для збільшення

   Понад 60 років тому закінчилася   найкривавіша і найжорстокіша в історії земної цивілізації війна.

   Червоним дзвоном й досі відлунює вона в серцях наших співвітчизників. Однак лихоліття 2-ї світової війни закарбовані й у пам’яті всіх людей доброї волі нашої планети.

   Людина створена так, що з часом зникає з її пам’яті й лихе й добре. На щастя, серед загальнолюдських моральних цінностей жителів землі є трагічні поняття високої духовності, яких нікому і ніколи не дозволено забувати. Це - пролита кров, загублене життя, страчена надія, зґвалтоване майбутнє.

   Тож час од часу згадуймо і розповідаймо молодим з гордістю про героїчну боротьбу народу нашої Батьківщини та її союзників зі вселенським злом – фашизмом, з світлою зажурою про трагічні сторінки Великої Перемоги.   Нащадки прагнуть знати джерельно чисту правду про Другу світову війну. Спогади про життя, ратні подвиги, підпільну роботу під час німецько-фашистської окупації неоцінимим скарбом увійдуть у літопис життя нашого народу, щоб не поросла його пам’ять травою забуття.


   Передсвітанкова тиша недільного ранку 22 червня 1941 року зайнялась кривавим полум’ям страшної та затяжної війни. Того дня фашистська Німеччина віроломно порушила договір про ненапад на СРСР. Радянські війська, які на 22.06.1941р. в кількісному співвідношенні переважали сили ворога, були ще не готові до ведення війни.

   У плані ведення війни фашистської Німеччини проти СРСР велика увага приділялася захопленню України, з її важливими промисловими та сільськогосподарськими ресурсами.

   За три тижні війни радянські війська втратили половину людей та бойової техніки. Ворог прямував на Київ. Розвиваючи наступ вздовж Житомирського шосе, гітлерівці намагались оволодіти містом одним ударом. Попереду була героїчна і багато в чому трагічна оборона столиці України.

   Лінія оборони Київського укріпленого району (КиУР) була споруджена ще в 1939 році. Вона частково проходила по території Києво – Святошинського району. Брала початок   біля Дніпра північніше Києва (в районі с. Борки), йшла на південний схід, вздовж правого берега річки Ірпінь, через населені пункти Мостище та Ірпінь до села Білогородка, потім на південний схід через Віту Поштову, Лісники, Мриги і доходила лівим флангом до Дніпра.

   Вздовж всієї лінії завдовжки 55км були збудовані залізобетонні довгострокові вогневі точки (доти). Система ця давно застаріла і була в занедбаному стані. Хід бойових дій на Київському напрямку потребував прийняття негайних заходів для приведення в бойову готовність Київського укріпленого району.

   Командуючий Південно-Західним фронтом генерал М.П. Кирпонос 24 червня 1941року ввів директиву про формування частин КиУРу, відновлення, обладнання та оздоблення його оборонних споруд. Крім того, потрібно було в стислий строк створити розгалужену систему окопів, вогневих позицій для кулеметів, мінометів, командно спостережних пунктів, сховищ, тощо. На роботу вийшли всі, хто міг тримати в руках лопату. В середньому на будівництві укріплень працювало понад 200 тисяч киян та місцевих жителів. Копали протитанкові канави, траншеї, окопи, бліндажі, створювали протипіхотні дротяні перешкоди, завали дерев, заводнювали заплави вздовж КиУРу навколо річок Ірпеня, Бучанки, Бобриці, Притварки та Віти. 8 липня 1941р. лінія оборони вже була збудована. Київ було розділено на три сектори оборони, кожен з яких мав свій штаб. До початку боїв, на жаль, на межах КиУРу ще не було достатньо сил для створення потужної, глибоко ешелонованої оборони.

   13 липня передові танкові та моторизовані частини німецько - фашистських загарбників зайняли села Петрушки, Шпитьки, Горбовичі, Музичі та Княжичі, розміщені перед КУР-ом і вийшли на лівий берег річки Ірпінь від села Сосновка Бишівського району до села Дмитрівка Києво-Святошинського району.

   Натрапивши на сильний опір ворог переніс наступ південніше, намагаючись захопити міст через річку Ірпінь біля села Білогородка. В ніч на 13 липня близько двох танкових батальйонів підійшли до Ірпеня поблизу Гореничів, але зустрівши масований вогонь Червоної Армії, відмовилися від спроби перейти на східний берег річки. Так почалася оборона Києва, яка тривала 72 дні, деморалізувала гітлерівські полчища, активно сприяючи зриву плану “блискавичної війни”. Обороняючись протягом липня-вересня, Київ був центром боїв військ Південно-Західного фронту, який на завершальному етапі Київської битви вів боротьбу з 70-ма ворожими дивізіями. Лише на рубежах КиУРу гітлерівці втратили понад 100 тисяч солдат та офіцерів, близько 200 літаків та сотні танків.

   Ареною найзапекліших боїв було багато населених пунктів Києво-Святошинського району: Гатне, Юрівка, Хотів, Чабани, Білогородка, Тарасівка, Боярка, Пирогів, Теремки, Новосілки та ін. Деякі села по кілька разів переходили з рук в руки і назви їх часто згадуються в опер зведеннях Штабу Південно-Західного фронту, як місця постійних боїв.

   Так, у зведенні Штабу ПЗФ-№ 086 на 22-00 12.08.41р. згадуються деблоковані доти №№ 205, 206, 207 . Коли німецькі війська закріпились на великій ділянці КиУРу від Ходосіївки, Круглика до Юрівки й Сахравщини, в їхньому тилу залишилося 18 дотів, які продовжували вести самостійну оборону.

   Від нестачі боєприпасів та продуктів харчування більшість дотів були залишені та підірвані. Але гарнізон №205 залишався на об’єкті і продовжував боротьбу. На сторінках газети “Вечірній Київ” від 22.06.1962р. була опублікована стаття І.Євдокимова, колишнього воєн кома КиУРу про героїв легендарного дота №205.

   Бетонована споруда, у якій було шість станкових і один ручний кулемет стала на шляху гітлерівців. Коли вороги зайняли Юрівку, радянські воїни опинилися в оточенні, але протягом десяти діб в неймовірно важких умовах продовжували нерівний бій.

   Фашисти вели вогонь з гармат і мінометів. Вони зруйнували електрокабель і в бункерах погасло світло. Та воїни при ліхтарях набивали патронами кулеметні стрічки і знову косили ворогів.

   І ось не стало продуктів харчування. Останні два кілограми цукру ділили столовою ложкою. Одна ложка на добу. Найстрашніше – скінчилися боєприпаси.

   Незабаром на цій ділянці фронту радянські частини перейшли в контрнаступ, визволивши с. Юрівку. Герої дота, які залишилися в живих, були врятовані. Дотом командував лейтенант Вєтров, його помічником був молодший командир Музиченько та 14 бійців: Андрієнко, Волкотруб, Грабовой, Квартич, Клочко, Мелешко, Нетунський, Ромащук, Рибаков, Осадчий, Опанасенко, Сорока та Ярошевський.

   Після одержання наказу командування, гарнізон зняв озброєння і залишив дот №205. Так на смерть стояли доти по всьому поясу КиУР.

   Чотири доби в оточенні бився гарнізон дота №131 на околиці Кременища в складі десяти воїнів під керівництвом лейтенанта Якуніна. Фашисти з танкових вогнеметів заживо спалили їх в бетоннім ковпаку.

   Дот №211 поблизу Чабанів протягом п’яти діб стояв на шляху у німців. На вимогу здатися відповідав кулеметною чергою. Тоді німці підігнали танк впритул і через пожежний рукав задушили гарнізон вихлопними газами.

   За період з 1 по 16 серпня німецько-фашистські війська понесли величезні втрати. У південному секторі Києва були розгромлені 44, 71, 229 німецько-піхотні дивізії, 279, 280, 530 полки інших дивізій.

   Величезну допомогу Червоній Армії надавали загони народного ополчення. У народне ополчення і винищувальні батальйони Київської області вступило близько 90 тисяч бійців. У одному лише Києві було сформовано 13 винищувальних батальйонів і 19 загонів народного ополчення, в яких налічувалося 32805 чоловік.

   Гірко зізнавати, що більшість з них не маючи військової підготовки полягли на околицях та вулицях рідного міста.

   Переконавшись у стійкості воїнів і могутності КиУРу німецьке командування змінило тактику ударів і проривів на тактику оточення і знищення. Частину військ перекинуло на південь, частину – на північ для форсування Дніпра і обходу Києва по лівобережжю зі сходу.

   Над групою військ Південно-Західного фронту нависла загроза оточення. 11 вересня 1941 року командування ПЗФ подало у Ставку докладну записку з проханням дозволити виведення частин ПЗФ на тилові рубежі з огляду на можливість оточення.

   В цей же день відбулася особиста розмова М.Л.Кирпоноса зі Й.Сталіним, у якій останній категорично заперечував проти залишення Києва.

   Насувалася катастрофа. 14 вересня противник зімкнув кільце оточення , в якому опинилися 5,37,26 армії, частина сил 21 та 38 армій та деякі окремі частини разом з управлінням фронту. Чисельність оточених радянських з’єднань досягала 500 тисяч чоловік. Безумовно у перші ж дні вороже кільце ще можна було прорвати та вивести війська з оточення. Але Ставка зволікала і лише 17 вересня о 23.40 було дозволено вивести війська з Києва.

   Слідом за відступаючими нашими військами фашистські окупанти вдиралися в залишені села та населені пункти і насаджували “нові порядки”.

   Згідно архівних даних та спогадів старожилів окупація населених пунктів Києво-Cвятошинського району відбувалась протягом липня-вересня 1941.

   Боярка була окупована 1 серпня, Жуляни – 8 серпня, Гатне – 5 серпня (причому п’ять разів переходило з рук в руки). Деякі населені пункти були залишені частинами ЧА наприкінці оборони Києва: Тарасівна – 21 вересня , Крюківщина – 18 вересня.

   Затихли канонади, бомбардировки, вибухи снарядів та мін, кулеметні і автоматні черги, зате зазвучала чужинська мова. В селах з’явилася нова влада зі старостів та поліцаїв. Колгоспи перетворилися у так звані “громадські господарства”. Фашистська Германія була зацікавлена в тому, щоб Україна вирощувала сільськогосподарську продукцію та годувала Німеччину.

   Окупаційний режим позбавив громадян України будь-яких прав. Жорстокі розправи над мирним населенням викликали відповідний опір.

   На території Києво-Святошинського району створювались антифашистські групи. Підпільники організовували втечі військовополоненим та арештованим, підривали залізничні та шосейні мости, виводили з ладу зернозбиральну техніку та промислові підприємства, здобували зброю та передавали партизанам. Партизани користувалися підтримкою населення, яке передавало їм теплий одяг, продукти харчування, медикаменти тощо.

   За підтримку партизан німці жорстоко карали місцеве населення. Таким прикладом є повідомлення Радінформбюро від 15.07.42 “ Зверскую расправу учинили немецко-фашистские мерзавцы в селе Боярке под Киевом. Гитлеровцы загнали в помещение школы 15 девочек-подростков, надругались над своими жертвами, а потом повесили их на телеграфных столбах”.

   З окупованої території К-Святошинського району було вивезено до Німеччини понад 1400 юнаків та дівчат, закатовано – 378 чоловік.

   Наруга, розбій, грабіж фашистів на тимчасово окупованих землях України збуджували в наших земляків велику ненависть і прагнення помститись ворогам.

   Підпільні групи намагались діяти узгоджено з партизанськими загонами.

   Прикладом є довідка, видана М.О.Храпачевському- зв’язківцю Васильківського партизанського загону та групи Л.Шпотенка Боярського тубсанаторію:

“ Довідка Видана дійсно гр..Храпачевському Миколі Олексійовичу в тому, що він прибув в загін в м. Васильків 15.11.43р. для здачі звіту про роботу партизанської групи і завірення характеристик. По закінчені справ повертається в Будаївку  16.11.43р. Начальник штабу (підпис).”


Читати "частину 2" на наступній сторінці