ГОЛОВНА Наукова діяльність Митець живе в серцях свого народу МОХОР ЮРІЙ

МОХОР ЮРІЙ

 

 

Меморіальна дошка Ю.Мохору встановлена на будинку в якому жив художник

                                       (1922-1997)

                         Заслужений художник України

Народився 20 березня 1922р. в м. Києві. Ветеран Великої Вітчизняної війни, брав участь у визволенні Варшави, учасник штурму Берліна у травні 1945р.

У 1955 році закінчив Київський державний художній інститут, майстерню народного художника Василя Ілліча Касіяна. Був учнем відомого живописця П.Д.Сльоти.

Учасник багатьох республіканських та всесоюзних виставок. За успіхи у розвитку образотворчого мистецтва нагороджений медаллю „За трудовое отличие” (1960р.), у 1976 році присвоєно звання „Заслужений художник України”, у 1980 році –Лауреат премії ім. Касіяна.

Ю.Мохор брав активну участь у мистецькому житті Боярки та району, вніс вагомий внесок в художнє оформлення Літературно-меморіального музею імені М.Островського ( нині краєзнавчий музей). 15 червня  2001 на будинку, по вул. Миру, 33, який він сам збудував, встановлено меморіальну дошку. 

Його ім’я відомо не тільки в Україні і країнах колишнього СРСР, але і в усьому світі. Адже Мохор – один з тих, хто має відношення до феномену радянського плакату.

Ще студентом Київського художнього інституту Юрій Павлович зрозумів, що він ніколи не зрадить любові до плакатного мистецтва. Більш 15 років пропрацював він у співавторстві з Олегом Терентьєвим над створенням плакатів. Завдяки цьому тандему світ побачив близько 200 спільних робіт. Кращі з них експонувалися на республіканських та міжнародних виставках.

Знакові роботи художника: плакати – „Слався, Украина Советская” (1967р.), „Единство” (1968р.), а також створив серію шести орденів ВЛКСМ (1968р.)

 Одна з самих відомих робіт – плакат, присвячений Дню Перемоги.

Роботі над плакатами віддавав себе цілком.

     „Працювали ми азартно, до знесилля. Юра ніколи не халтурив. Увечері він захоплювався вже готовим плакатом, а вранці – його безжально критикував і змивав”. „ Але сил у нас було, як у Геракла, і ми без втоми прибирали наші „конюшні”. Ми встигали малювати, будувати собі оселю на відведених ділянках, кохати жінок, друзів, пити горілку в дні гонорарів ,- так згадував про свого друга Олег Терентьєв.

      А читати вірші?

Юра загорявся, стрибав на стіл і перетворювався то в Блока, то в Сіверянина, то в Симонова. Але більш за все він любив достовірні, як постріли, слова Маяковського. І часто робив їх текстами наших плакатів.

     Втім, творець плакатів на все життя лишився вірним пейзажу та натюрморту, писав портрети, працював олією і аквареллю, його називали не лише майстром плакату, а й одним з найкращих акварелістів Радянського Союзу.

     Незвичайно наповнював живими, насиченими кольорами свої роботи художник.

     „Тон у живописі – то найголовніше”, так неодноразово говорив Юрій Мохор.

     Він любив майстерний, гострий, місткий  мазок. Віддавав перевагу робити деталі широким пензлем.

     Акварельні роботи майстра вражають, як своєю майстерністю, так і чисельністю. Зачаровані краєвиди київського передмістя, зокрема Боярки, та звабливі вершини гір по-різному оживають під пензлем художника. Всі пори року ваблять зір грою кольорів.

     Роботи, виконані маслом чи аквареллю, однаково вражають справжністю небесних та морських глибин. А передати настрій чи неповторність під силу лише великим майстрам. Це було під силу і Юрію Мохору. „Адже етюд гарний тоді,- зазначав митець,- коли я можу точно сказати скільки метрів до того дерева і який час дня зображений з точністю до години”.

     Помер Юрій Павлович Мохор у 1997 році.     Після смерті його, в тому ж 1997р., ще чотири рази проводилися персональні виставки його робіт. Одна з них – у Боярському краєзнавчому музеї, а три інші виставки відбулися в Києві.

     Так, художники – це творці прекрасного. Але мета будь-якого мистецтва долучити до свого світу загал, аби кожен, народжений буденністю, зміг сягнути висот прекрасного.

     Доля художника Юрія Мохора – то доля його картин. У 1982 році його ім’я внесено в українську енциклопедію.

Вся його творчість – свідоцтво непохитної істини, що шлях до досконалості досягається любов’ ю до професії, щирою вірою у правду своєї праці, важкою працею землекопа.

                                                                                                                                                  Л.Андрюшенко


Перехід до фотогалереї