Графік роботи музею
щодня з 9.00 до 17.00
субота з 9.00 до 16.00

вихідні дні: неділя, понеділок

ТЕЛЕФОНИ:
(04598) 35-577
+38(096) 726-76-92
+38(063) 243-50-31

ПОШТА
boyarka-muzey@meta.ua

АДРЕСА
м.Боярка Київської обл.
вул. М.Грушевського, №49

Як до нас доїхати з Києва
ГОЛОВНА Про музей Музейні заходи Боярка вшановує Володимира Самійленка

Боярка вшановує Володимира Самійленка

Ніна Харчук. 
відповідальний секретар журналу «Всесвіт»,
депутат Боярської міської ради,
заслужений журналіст України 

…поете наш! Ти чесно в світі жив,
Працюючи, не знав, ти зради;
Із шляху певного тебе не відхилив
Ні острах, ні життя принади.
В.Самійленко

Учасники мітингу. учасники мітингу учасники мітингу

  Уже традиційно 3 лютого – у день народження відомого українського поета, драматурга, публіциста, перекладача - боярчани зібралися біля могили Володимира Самійленка, який 12 серпня 1925 року знайшов свій вічний спочинок на Боярському городищі поблизу Свято-Михайлівської церкви.
  

Біографічна довідка.


   С
амійленко Володимир Іванович народився 3 лютого 1864 року в с.Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько Іван Лисевич – поміщик, мати – колишня кріпачка Олександра Самійленко, з якою батько не був одружений. Хлопчик одержав хорошу освіту, в тому числі і музичну. Миргородська початкова школа, згодом Полтавська гімназія виявили у юнака потяг до художнього слова, перекладу. З 1885 року навчається на історико-філологічному факультеті Київського університету. У той час українське слово було заборонене, студентська молодь таємно збиралася в гуртках, де Самійленко – завжди у центрі уваги. Після закінчення навчання Самійленко працює в Києві, Чернігові, у Катеринодарі на Кубані, терплячи постійні матеріальні нестатки. Врешті складає іспит на нотаря і відкриває нотаріальну контору в Добрянці на Чернігівщині, де й працює до 1917 року. Тут він одружується, Ольга і Володимир Самійленки згодом мали чотирьох дітей трагічної долі: усі передчасно померли від хвороб. У часи УНР співпрацює з владою, допомагає становленню української мови, редагує газету «Рада». Згодом змушений виїхати за кордон, у Галичину. Тут дістає підтримку від галицької громадськості, проте нестатки переслідують. Повертається до Києва 1924 дуже хворим. За підтримки Сергія Єфремова у квітні 1925 року Самійленкові знімають дачу у Боярці, адже київська підвальна квартира укорочувала життя поета. Його доглядала дружина, яка у свої листах змалювала останні нелегкі місяці життя Самійленка. Проте і за прогре-сування саркоми, поет біль притлумлював читанням, перекладами. Помер 12 серпня 1925 року під вечір. Боярські парафіяни української церкви виконали заповіт Самійленка – за козацьким звичаєм поховали «на горі коло церкви».

До могили поета, як на прощу

   Здавна місце поховання Самійленка для патріотичної громади Боярки - святиня. У радянські часи вшановували пам’ять поета скромно, а то й втаємничено. Коли у 1964 році письменницька громадськість України готувалася відзначити 100-річчя від дня народження Володимира Івановича, під керівництвом учителя Боярської школи № 1 Івана Івановича Іванова створювався ювілейний комітет. За таку ініціативу письменника, краєзнавця, «ворога народу» з трирічним засудженням 1937 року до виправно-трудових робіт на Колимі, Іванова звільнили з роботи, і майбутній автор повісті «Колима» (К., 1989) надалі працював у школі бібліотекарем.
   Стараннями Спілки письменників України та особисто Максима Рильського, Павла Тичини до ювілею Володимира Самійленка 1964 року все ж впорядкували його могилу в Боярці, встановили гранітний надгробок. Велика делегація українських літераторів взяла участь у мітингу пам’яті.
   Надалі могилу Самійленка доглядали, як кажуть, окремі патріотично налаштовані боярчани. У цьому контексті слід згадати світлої пам’яті Євдокію та Андрія Храпачевських.

Синьо-жовте знамено над давнім городищем

   З прийняттям 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України почався новий відлік часу. Боярська громада, в тому числі і її депутатський корпус, сповнені очікування незалежності нашої держави, вже 3 лютого 1991 року з нагоди 127 річниці від дня народження Володимира Самійленка влаштували велелюдний мітинг на його могилі. Саме тоді тут вперше у Боярці було піднято синьо-жовтий національний прапор, який згодом став державним прапором України.
   У січні 1992 року Боярська міська рада ініціювала рішення про надання Музею Миколи Островського статусу Боярського краєзнавчого музею. З того часу музейні працівники щорічно організують вшанування пам’яті Володимира Самійленка на його могилі, ведуть дослідження життєтворчості поета, вивчають його перебування у Боярці в період квітня-серпня 1925 року, що висвітлюється в окремій експозиції.
   З нагоди 140-річчя письменника-патріота 3 лютого 2004 року зусиллями адміністрації і педколективу Боярської ЗОШ № 1 на могилі Володимира Самійленка встановлено залізний хрест. Пофарбований у біле, він нагадує про високий березовий хрест, встановлений боярською громадою під час поховання Самійленка 1925 року.
   У 2009 році здійснилася багатолітня мрія боярчан – сесією Боярської міської ради було ухвалено рішення про започаткування Літературно-мистецької премії імені Володимира Самійленка. У Положенні про премію зазначено, що вона заснована «для відзначення кращих здобутків українських письменників, художників, музикантів, в тому числі й аматорів та початківців, а також творчих колективів, що проживають або здійснюють мистецьку діяльність на території Боярки та за її межами, і виявили відданість розвитку української літератури та культури, популяризації творчості Володимира Самійленка». Подібна премія запроваджена в Україні вперше. Отже, 3 лютого 2009 року, у день 145-річчя Самійленка, Боярський міський голова Тарас Добрівський вручив премії першим лауреатам – заслуженому журналісту України Ніні Харчук, поетесі-барду Тетяні Зубковій і колективному лауреату - Боярському краєзнавчому музею.
   У 2010 році премію присуджено боярській поетесі Лесі Коваленко.
   Стараннями директора музею Любові Кравченко та за підтримки Боярської міської ради 12 серпня 2010 року на стелі біля приміщення музею відкрито меморіальну дошку, присвячену боярському періоду життя Володимира Самійленка. Також виготовлено гранітну дошку, на якій вирізьблено його портрет, що має прикрасити могилу поета.

Мітинг-реквієм

Виступ Н.Харчук на мітингу виступ Н.Харчук на мітингу виступ Н.Харчук на мітингу
  Цьогорічне вшанування пам’яті відомого українського літератора, як завжди, було велелюдним, емоційним, сповненим читання його віршів. Вдячність слід висловити учителям Боярської ЗОШ № 1, які повсякчас приходять з учнями вшанувати пам’ять поета, наснажуючи дітей національно-патріотичним почуттями. Священик УАПЦ відслужив панахиду. Від громади міста і Боярської міської ради заступник міського голови Валерій Дубовецький поклав на могилу квіти. Зі щирими словами виступили директор музею Любов Кравченко, депутат Боярської міської ради Ніна Харчук, член виконкому міськради Андрій Ковальов, лікар-хірург Володимир Вітюк, поети Віталій Приймаченко і Валентин Лямічев. На завершення учасники дитячої літературної студії «Слово», керованої Іриною Сєчковою, виконали композицію за віршами Володимира Самійленка.

   На жаль, доводиться констатувати, що видавництва твори Володимира Самійленка друкували мало - як за життя, так і після смерті. А все через його затяту українськість, дошкульне слово сатирика, викриття політичного самодурства, в тому числі і «патріотів на печі». Самійленко надто актуальний у всі часи, що не до вподоби будь-якій владі, бо ж його образи впізнавані. Тому-то й послуговуємося сьогодні лише вже раритетними двотомником творів Володимира Самійленка 1958 року та однотомником 1990 року.

Короткий літературний портрет

   Самійленко був блискучим майстром сатири й гумору. Кращі його сатиричні твори - «Ельдорадо», «Як то весело жить на Вкраїні» (обидва – 1886), «На печі» (1898), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906). Нещадна політична сатира - це вірші «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад» тощо. Афористичність мови, стислість і точність вислову, куплетна форма окремих поезій надають сатиричним творам поета виняткової виразності і привабливості. «Одно – творити язиком, а друге – перти плуга», - цей Самійленковий вислів увійшов до народного вжитку.
   Коли 1886 року Самійленко написав знамениту політичну сатиру «Ельдорадо», то, здається, тоді жодна вечірка української національно свідомої молоді не минала без її декламування, а особливо у виконанні автора:

Десь далеко єсть країна,
Пишна, вільна, щастям горда,
Кожний там живе щасливо -
Держиморда, держиморда.

    Покладений на музику, цей вірш з новою силою зазвучав 1989-го у виконанні відомого рок-гурту «Кому вниз». Від нищівного Самійленкового слова шаленіла національно-демократична молодь початку 1990-х. З поезією поета Україна йшла до своєї Незалежності:

…Грізна хвилина!
І враз з усіх намучених грудей
Прорвалось: «Ще не вмерла Україна», -
Як неньці дар останній від дітей.

 А ось про фарисеїв, яких ми бачимо  в сучасному житті:

 Який же сором нам! Так смійтеся із нас
Ви, горді волею народи;
Се перед вами ті, що в божевільний час
Самі відкинулись свободи…

    Водночас Самійленко – незрівнянний лірик з тонким відчуттям слова, неповторною манерою письма. Широковідомою стала його поезія «Тихесенький вечір». Покладена на музику Кирилом Стеценком, вона стала улюбленою народною піснею. До української ліричної класики вже давно віднесено вірш «Українська мова (Пам’яті Т.Шевченка)»:

Діамант дорогий на дорозі лежав, -
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його,
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він зайшов.

Високі почуття любові до України – розкішного, багатого краю, що перебуває в залежності і злиднях, звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка».

Зістанься тим, чим бачу я тебе,
Зістаньсь одважним перед ворогами,
Не зрадником до рідної країни
І вірним до свої товаришів
Та добрим будь і чесним, - от і все!

    З успіхом виступав Володимир Самійленко і в жанрі драми, написавши кілька комедій, драматизованих гуморесок: «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «У Гайхан-бея» (1897), а також визначну драматичну поему «Чураївна» (1894).
   Чимало зробив Самійленко-перекладач. Його хист до вивчення мов був відзначений ще під час навчання в Київському університеті. В перекладах поета український читач побачив твори Гомера, Ж-Б.Бомарше, Дж.Байрона, П.Беранже та інших.
   Чи не найкраще сказав свого часу про Володимира Самійленка Іван Франко: «Він українець, свідомий українець, усією душею відданий своїй країні та своєму народові, - і се в Росії тип поки що свіжий, тип, можна сказати, будущини. От тим то він такий дорогий і любий кожному українському серцю, такий саморідний та національний - не штучний, а немов так готовий уже виріс із рідного ґрунту. Він живо відчуває всі зневаги і всі – на жаль, такі нечисленні – радощі рідного народу».

Дубовецький В.М. - заступник голови Боярської міськради покладає квіти на могилу В.Самійленка. Дубовецький В.М. - заступник голови Боярської міськради покладає квіти на могилу В.Самійленка.
Дубовецький В.М. заступник голови Боярської міськради покладає квіти на могилу В.Самійленка.

Учні Боярської ЗОШ №1 під час мітигну Учні Боярської ЗОШ №1 під час мітигну
Учні Боярської ЗОШ №1 під час мітигну.