ГОЛОВНА Про музей Музейні заходи “ПОЕТИЧНІ АКВАРЕЛІ” АНДРІЯ ТКАЧЕНКА.

“ПОЕТИЧНІ АКВАРЕЛІ” АНДРІЯ ТКАЧЕНКА.

Людмила Горлінська та Андрій Ткаченко.

   30 вересня у Боярському краєзнавчому музеї відбулася творча зустріч з художником і поетом Андрієм Ткаченком “Поетичні акварелі”.

     Андрій Олесевич Ткаченко – боярчанин у четвертому поколінні, народився в 1965 році. Навчався у Боярській школі № 4. Закінчив Київський художньо-промисловий технікум (1984), Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова (1991). Художник-графік, живописець. Визначальний вплив на юнака мав батько – заслужений художник України Олесь Миколайович Ткаченко (1934-2004), на честь якого на будинку в Боярці встановлено меморіальну дошку та названа одна з боярських вулиць.

Андрій Олесевич Ткаченко — людина талановита і щира душею. Має талант поета, актора, живописця. Він творить власні пісні і виступає як бард. Старше покоління  пам’ятає його батька, Олеся Ткаченка, автора заставок  передач  “Вечірня колисанка”,  мультиків та ілюстрацій дитячих книжок 60-70-80 років, на яких  виростали покоління. Його сина Андрія боярчани знають по   розписам  магазинів та дитячих садочків. Цим він заробляє на хліб насущний.  Та  Андрій Ткаченко  займається живописом, як кажуть, серйозно і професійно. В основному він пише портрети. Мистецтво зображувати   людське обличчя з їхніми емоціями, впійманою миттю якоїсь думки та з долею, яка написана на обличчя — завдання надскладне. І не кожен живописець береться за це. Андрію подобається спілкуватися з людьми, досліджувати їхній характер, ловити очима суть певної особистості, аби потім відтворити це на полотні. Портрет батька кисті Андрія Ткаченка — справжній шедевр портретного живопису. Словами неможливо передати, треба тільки дивитися і вдивлятися. Портрет настільки “живий”, що здається  дихає і розмовляє. Говорять очі, вуста, ледь підняте підборіддя. Відкритість, мрійливість, дитяча щирість, експресивність, холеричний темперамент — вся ця інформація “зчитується”  лише з одного погляду одного погляду на картину. Виставлені жіночі портрети вражають м’якістю, чарівністю і загадкою, втім якими і є самі жінки. Але кожен портрет індивідуальний, у кожного своя колористика і характер. Жінки різні, як квіти…

Цікавим  видався і портрет поета Олександра Коржа. В герої , зображеному на портреті,  співіснує і досвід офіцера і розум інтелектуала, і мрійливість романтика і поета. Ніяких рис художник не “домальовує”. Пише як є. Тому портрети не парадні чи  “лаковані”, вони — життєві.

На вернісажі  були присутні більшість людей — “оригінали” цих портретів, осіб, з яких писав портрети Андрій Ткаченко. Для деяких ця виставка стала сюрпризом. Є у Андрія й пейзажі, “квіткові” теми, в яких підмайстром була його дружина, вокалістка Людмила Горлінська.

Зворушливо виступила мама  митця  — Валентина Григорівна Ткаченко, біолог в минулому та муза обох художників— чоловіка і сина.

—Зверніть увагу на натюрморт виписаний пером. Більше як три десятки літ тому його намалював гвардії рядовий, солдат  радянської армії Андрій Ткаченко, який втік у самоволку, аби доставити під двері рідної квартири оцей  подарунок-картину батькові на день народження.

Валентина Григорівна сказала лише  ці кілька слів про сина. В очах затепліла сльозинка. Більше не могла говорити. І в залі  — тиша…Як кажуть, без коментарів.

Портрети, натюрморти, екслібриси, дорогі серцю світлини, фото акторського періоду життя Андрія Ткаченка.  З  трупою столичного театру  свого часу він гастролював по всьому світові, бував у багатьох країнах. Працював Андрій Олесевич керівником дитячої художньої студії і має нові творчі плани, аби навчати дітей мистецтву живопису. Є що згадати, розповісти.

Андрій розповідав про себе про Боярку і проблеми рідного міста, які його хвилюють, про людей, до яких прикипів душею. Говорив багато, цікаво і емоційно. Спогади та розповіді, враження та висловлені думки,  з гумором та іронічно-філософським  поглядом на життя, знаходили відгук у аудиторії.  Колеги-митці, рідний брат Дмитро, інші  родичі, поети, члени  ГО “Боярське мистецьке братство”, громадські діячі, депутати Боярської міської ради говорили багато схвальних слів про митця та його картини. Усі бажали митцю творчої наснаги та подальших успіхів у творчості. Андрій Ткаченко читав свої вірші — глибокі і сильні за своїм змістом. Поетичний рядок його — що мазок пензлем — точний, влучний  образний і запам‘ятовується.

Враження, оплески, квіти. Директор Боярського краєзнавчого музею Галина Терпіловська  щиросердно подякувала Андрієві Ткаченку від імені всіх присутніх за чудовий подарунок краси пензля і краси слова.

Прилинула згадка. Якось Валентина Григорівна Ткаченко згадувала, що коли  у них з Олесем Миколайовичем народився первісток  Андрій — у той яскравий серпневий день, спеку, щасливий  батько, щоб утвердити свою радість не лише квітами, якими засипав дружину,  вирішив весело  вистрибувати  на одній ніжці  від пологового будинку аж до свого дому. Шлях неблизький, але Ткаченко-батько його подолав. Андрію, тож  нехай  твоя творча доля вистрибує яскравим теплим сонечком, радує білий світ твоїм талантом і множить  людей навколо, які тебе люблять і цінують.

Аліна ТРЕТЯК