ГОЛОВНА Про музей Музейні заходи «Мальовнича Україна» Олександра Малінченка.

«Мальовнича Україна» Олександра Малінченка.

Олександр Малінченко.

 

     23 квітня у Боярському краєзнавчому музеї відбулося відкриття ХVІ персональної виставки Лауреата премії ім. В.Самійленка, художника-боярчанина Олександра Малінченка. Тобто, шістнадцятої саме весняної і саме у Боярському краєзнавчому.

Серед мистецьких традицій Боярки є одна, яка прижилася в нашому рідному місті з 2000 року. Яка? Кожного року до свого Дня народження Олександр Малінченко радує земляків і просто шанувальників мистецтва живопису своїми новими роботами. От і 2016-ий не став винятком. На цьогорічній виставці були представлені полотна, створені Олександром Миколаєвичем у 2015 – 2016 роках.

Так як картини художника неодноразово були представлені на міських, районних та обласних виставках України, а самого пана Олександра чудово знають як в Боярці, так і далеко за її межами, немає потреби представляти його землякам. Які традиційно переповнили музейну залу (прямо рукавичка якась, а не експозиція!), завітавши на гостину до свого давнього доброго друга. Щоб і з Днем народження привітати, і з новими досягненнями ознайомитися, до справжнього мистецтва долучившись. Тому що має пан Олександр дивовижний талант: створювати картини, які ніколи не зів’януть ні на полотні, ні в серцях людей. І при цьому якось непомітно провести гостей через всі пори року, змушуючи одночасно пережити і нестримність юної весни, і розморену лінькуватість відпускника літа, і щедрість господині осені, і сліпучий блиск красуні зими. Адже, за словами Олександра Хмільовського, таїна робіт пана Малінченка – «в гармонії напівтонів, яка живе в твоїх малюнках, даруєш нам життя мотив, душі ясної візерунки. І час завмер в живих гірських етюдах, де все буяє на очах і почуття прекрасні будить. Тож зупиняй і час, і мить, і Всесвіт осягай очима, і хай жага творить, горить у серці в тебе незгасимо!»

Традиційно пан Малінченко небагатослівний. За нього говорять його роботи і його друзі. Послухаємо? Точніше – дослухаємося до цього своєрідного діалогу почуттів, втілених у словах і фарбах. Просто так, без посилань і ремарок, дослухаючись до самої суті:

– Олександр наділений здатністю бачити красиве навіть там, де його нема.

– Слава Богу, що в нашому сірому буденному житті є люди, які привносять в нього добре, лагідне і… професійне!

– Від споглядання цих полотен моя душа таки очищується і сповнюється любов’ю.

– Картини чудові й талановиті. Але чи задоволений ними автор? Впевнено засвідчую – ні! Тому що він завжди прагне до ще більших висот у творчій можливості передати не лише зриме, а й те підсвідоме, філософське, вічне, що приховують, здавалося б, цілком буденні речі: гусак на подвір’ї, стигле яблуко на білій скатертині, вранішня роса на травах понад ставом, жовтий пломінь свічки у нічному вікні, цілунок хвилі на камені, кетяг калини під сніговою шапкою, вінички сухої трави чи говірливість весняного струмка.

– Любов – це один із засобів пізнання світу. І Олександр вміє відкрити цей портал любові. Він малює пейзажі – окремі фрагменти куточків рідної землі, та в кожному з них зримо постає його любов до України.

А кохана дружина Віра звернулася до свого Олександра, з яким вони разом йдуть спільною життєвою дорогою вже більше сорока років, віршованими рядочками, в яких – про найголовніше: «Вже котяться літа до небосхилу, І сивина на скронях засія, Але є те, що дасть тобі наснагу й силу: Твоя родина, діти, внуки, ну і я».

Дійсно, того дня на виставці поетичних рядків було не менше, ніж різноманіття фарб. Можливо, роботи Олександра Малінченка мають ще одну властивість: пробуджувати дар поетичний? Давайте ще раз підійдемо до цих робіт і спробуємо побачити їх не поодинці, а, так би мовити, в комплексі. Відразу впадає в вічі, що у творчому доробку пана Олександра з’явилися великоформатні полотна. Невже манія величі прокинулася? Разом з Олександром Миколаєвичем весело сміємося з цього несерйозного припущення, після чого мій співрозмовник пояснює:

– Картини великих розмірів – це моя спроба показати мале у великому й осягнути малість великого в кожний конкретний момент існування людини та природи, а зрештою – вічної таїни життя. Адже для того, щоб побачити красу краплини роси, треба бачити не лише тоненьку билинку, на якій та крапелька затрималася на одну коротку мить, а й величезну луку, яка в тій росинці віддзеркалюється…

Замість післямови

Перечитую написане, і здається, що якоюсь занадто солодкою вийшла ця розповідь. Можливо, у людини випадкової, яка не знає пана Олександра, не чула дружніх дотепів та жартів, що весь час звучать в залі, не бачила полотен художника і теплого сяйва його очей, до друзів звернених, саме таке враження і склалося б. Але того дня на виставці не було жодного випадкового! Відтак, на завершення розповіді, – побажання-аплікація, «склеєне»  із почутого на адресу іменинника:

– Неперевершений володарю кмітливого пензля, талановитий деміург, завзятий рибалко, нескорений мандрівник та щирий і вірний друзяко! Хай джерело Твого натхнення буде осяяне щастям і оптимізмом, а кожен прийдешній день наповнює життя позитивом та радістю. Адже ми віримо, що саме з Твого весняного бенефісу, з буяння фарб на Твоїх полотнах розпочнеться буяння добра, злагоди та порозуміння в нашому житті. Буяння красивого, доброго й вічного.

                                                                                                                                                            Радіслав Кокодзей

Вітання від о.Димитрія.
Вітання від друга та колеги Сергія Пасіки.
Привітання від Маї Іваненко.
Микола Новіков з найкращими побажаннями майстру.
Олександр Хмельовський з подарунками на згадку...
Колективне фото.