ГОЛОВНА Про музей Музейні заходи Відкриття меморіальної дошки пам'яті Списаренку Борису Дмитровичу!

Відкриття меморіальної дошки пам'яті Списаренку Борису Дмитровичу!

Списаренко Борис Дмитрович.

     9 квітня в нашому рідному місті, за адресою вул. Хрещатик 135-А, згідно з рішенням Києво-Святошинської районної державної адміністрації, за підтримки Боярської міської ради  та за погодженням господині будинку Катерини Дмитрівни Андрющенко, відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на будинку по вул. Хрещатик № 135-а., у якому в 50-60 рр. ХХ ст. проживав наш земляк – відомий український поет-пісняр, прозаїк, журналіст, кобзар, просвітянин, член трьох творчих об’єднань: Національної спілки письменників, спілки журналістів, кобзарської спілки – та громадський діяч Борис Дмитрович Списаренко (1935-2008рр.). 

З вітальним словом до всіх присутніх звернувся міський голова Боярки Олександр Зарубін.

 

Квіти до меморіальної дошки від громади міста та боярської міської ради поклали заступник міського голови Боярки Тетяна Кочкова та голова Громадської організації «Боярське мистецьке братство», Лауреат премії ім. Володимира Самійленка Боярської міської ради Віталій Приймаченко.

Після Гімну України звучать у щедро споєному весняним сонцем повітрі рядки з поетичної збірки Бориса Списаренка «Голуба підкова», які, власне, й відкривають захід: « Не вчора й завтра – світ живе в цю мить, А решту – пам’ять кличе нам в уяву. Ця мить вміщає подвиг, працю, славу, І радістю, і соромом щемить…»

У своїх виступах про Бориса Списаренка згадували голова Національної спілки кобзарів України, Народний артист України, професор Володимир Єсипок; Народний артист України, член-кореспондент Петровської академії наук та мистецтв, кандидат мистецтвознавства, композитор, голова Асоціації композиторів Всеукраїнської національної музичної спілки, педагог, доцент Київського національного університету культури і мистецтв Валерій Титаренко; поет і перекладач, член Спілки письменників України, лауреату премії ім. Андрія Малишка, заслужений працівник культури України Петро Засенко; журналіст і кобзар Микола Литвин; кобзар, заслужений артист України Тарас Силенко; письменниця, Заслужений діяч мистецтв України Софія Майданська; директор Боярської ЗОШ №2 Маргарита Савіцька; Заслужений вчитель України Альбіна Януш; поет, голова громадської організації «Боярське мистецьке братство», Лауреат премії ім. Володимира Самійленка Віталій Приймаченко; відповідальний секретар Спілки письменників України у Київській області, поетеса, Лауреат премії ім. Володимира Самійленка Тетяна Зубкова; дружина Бориса Списаренка Світлана Петрівна, його донька Наталя Списаренко-Добровольська та його онучки – Роксоляна і Соломія...

За кожним словом – мить життя: як вічність…

Борис Списаренко народився в 1935 році у родині лісничого в Голосієві. Згодом родина переїхала до Боярки.

В 1942 році пішов до 1 класу  Боярської залізничної школи №18, коли  Боярка була заповнена німецькими солдатами. Але недовгим був осінній семестр, бо окупанти виселили школярів, щоб улаштувати в школі  шпиталь. Вчитися почали в листопаді 1943-го в приміщенні  теперішнього військового ліцею ім. Івана Богуна, а у 1944 році, восени, повернулися до рідної школи.  У школі дуже любив геометрію – бачив в ній життєвий вимір, художньо-смислове наповнення й предметність. Закоханий був у Слово, у Шевченка й Лермонтова. Боярську середню школу № 2 закінчив в 1953 році та вступив до Київського інженерно-будівельного інституту.

Друкуватися почав у 60-тих роках ХХ ст. у журналах «Ранок», «Україна». Писав для дітей і дорослих. В 1973 видана його поема-казка «Біла Вінча». Вийшла вона космічним як на тепер тиражем – 120 000 примірників, який і розійшовся з космічною швидкістю – за місяць. Потім були «Паросток»,   «Веслярик», «Хатка бджілки золотої», «Пісня нових Кайдаків» , «Голуба підкова», «Крило з надривом», «Цвіт кам’яниці»…

Життя Бориса Дмитровича, як і життя кожної людини, було переповнене злетами і падіннями, радощами і печалями. Але завжди поруч з ним була берегиня домашнього затишку,  вірна подруга і любляча дружина Світлана Петрівна. Так склалося в  житті, що на її тендітні плечі доля поклала великі випробування. Але ця сильна і мужня жінка залишилася  чуттєвою та ліричною. Саме їй присвятив поет свою збірку «Сонети моїй Княгині Світлані»…  

Немало зробив Борис Списаренко для розвитку української духовності: працюючи редактором відділу літератури та мистецтва журналу «Ранок», викладачем Стрітівської кобзарської школи, завідувачем відділу культури Всеукраїнського товариства «Просвіта», завідувачем відділу Українського фонду культури. 

Одним із наймасштабніших і найулюбленіших проектів Бориса Списаренка стала організація 1993 року Кобзарської світлиці в Українському домі. Протягом восьми років він керував роботою світлиці, багато зробив для розвитку кобзарського мистецтва, відкрив Україні імена десятків молодих талантів; як досвідчений кобзарознавець був ведучим багатьох урочистих заходів. Борис Дмитрович намагався розширювати коло прихильників української національної культури. В «Українському домі» і «Світлиці» неодноразово проходили з’їзди кобзарів. Борис Дмитрович завжди був серед організаторів цих вагомих дійств, обирався до Ради Національної спілки кобзарів України, у 1990 – 1994 рр. був і першим заступником голови Спілки – Василя Литвина.

Душа озвалась голосом бандури

Втім, крім столичних гостей та представників мистецької еліти Боярки, була того дня присутня на вельмишановному зібранні й душа світлого та духовно чистого, щедро обдарованого талантом чоловіка, щирого патріота рідної землі Бориса Дмитровича Списаренка… А ще – саме життя – позачасове та вічне – знову розквітле у спогадах друзів, у весняному цвітінні, у звуках бандури, в дівочій сльозі й поетичному пісенному слові…

P.S.: А Гімн України, виконуваний під бандуру, набуває зовсім іншого, свого одвічно-глибинного, а відтак – істинного сенсу!..

Радіслав Кокодзей

Квіти покладають:Т.Кочкова та В.Приймаченко.
Виступ дружини Бориса Списаренка Світлани Петрівни.
Під час відкриття.
Володимир Єсипок.
Тарас Силенко.
Гімн України у виконанні Миколи Литвина.