ГОЛОВНА Про музей Музейні заходи РОДИННЕ ВОГНИЩЕ ВСЕСВІТУ

РОДИННЕ ВОГНИЩЕ ВСЕСВІТУ

В Києві, в приміщенні Посольства Болгарії в Україні стіни прикрашає вітраж “Благословіння” художника, києво-святошинця, Павла Баламаджі. Нещодавно  у столиці виставлялися роботи  митця в  Музейно-виставковому центрі “Музей історії Києва”.
А  21 листопада року у Боярському краєзнавчому музеї відбулося відкриття персональної виставки Баламаджі Павла Івановича під назвою “Роздуми про Батьківщину”.
Павло Іванович Баламаджі народився 15 грудня 1955 року, у с. Делені Одеської області. Закінчив Одеський педагогічний інститут ім. К. Ушинського (1977). Живописець. Член Національної Спілки художників України (1994). З 1991 року живе у с. Тарасівка, викладав  малювання та креслення у БШ №4, №5, гімназії, Тарасівській школі, а з 1991 року викладає за сумісництвом в одній з шкіл мистецтв Києва. Основні твори: “Великдень” (1992), “Осінь” (1992), “Жінка з квітами” (1992), “Акація цвіте” (1993), “Натюрморт з лампою” (1994). Член НСХУ (1994).

Відкриття виставки було справді велелюдним. Зібрався весь мистецький бомонд Боярки, митці з Києва та Києво-Святошинського району, громадськість, які в своїх виступах висловили  думки щодо творів та побажання художнику. Була й “група підтримки” майстра — дружина і теж  художник Валентина Баламаджі та донька митця Ганна Харченко(Баламаджі).

На вернісаж робіт Павла Баламаджі завітала заступник голови Боярської міської ради Тетяна Кочкова, яка привітала усіх з подією у мистецькому житті Боярки.

Про свого наставника говорили вже дорослі учні Павла Івановича. Як вони згадували, його уроки просто таки унікальні. Скільки творчості, фантазії спонукає, приміром, завдання вчителя зобразити на полотні або папері, простір у якому летить добра звістка до людей…

На персональній виставці митця переглянули документальний фільм режисера Андрія Колєва “Сьоме коліно”, героєм якого став  Павло Баламаджі. В фільмі він  показує свої роботи і говорить прості мудрі речі,які виношували роками його пращури. Більше двохсот років тому в Бессарабію переселилися болгари.  Сучасний художник Павло Баламаджі пригадує шість колін своїх болгарських предків, які народилися й померли на українській землі. Тож назва фільму “Сьоме коліно”, як і загалом його інтонація, — оптимістична. 

Сьоме коліно болгарських переселенців до України, себто сьогоднішня болгарська молодь, не втрачає національної ідентичності. Незалежна Україна створила найсприятливіші умови для існування й саморозвитку болгарської громади. В минулому залишилася русифікація місцевої культури, нищення національної церкви та інші “переваги окупаційного режиму”. Бесарабія…. Болгарське селище Буджак Одеської області, про яке йдеться у стрічці “Сьоме коліно”, виникло в 1813 році. Серед перших його мешканців були пращури художника Павла Баламаджі.

Взагалі стосунки України й Болгарії мають довгу, орієнтовану здебільшого на культуру, історію. Адже саме болгарські просвітники Кирило й Мефодій поширили у нас першу писемну азбуку, саме завдяки болгарському посередництву ми тривалий час отримували богословську літературу з Візантії, що зміцнювало позиції православ’я на наших землях.
Станкові роботи Павла Баламаджі  сюжетно пов’язані з духовністю, вірою його народу, незабутнім всесвітом дитинства, щедро зігрітим промінням південного сонця та теплом родинного вогнища. Митець передає духовну ауру села, а в ньому і ауру всесвіту.

Полотна Баламаджі в основному невеликі, переважно камерного формату. Головним  образотворчим засобом виступає колір, що створює предмети та простір і розставляє на полотнах емоційні та смислові акценти. Як відмічають фахівці, творам Баламаджі притаманні святкова декоративність та монументальна виразність, характерні для народного та православно-церковного мистецтва. На виставлених картинах художника здебільшого знайомі нашому оку пейзажі та мотиви (коні, соняшники), але забарвлені незвичними настроями, що чимось близькі до іконної піднесеності, трагічності й водночас гармонії, якої не порушує й суміш холодних і теплих тонів. Складається враження, що саме полотна митця є несловесним поясненням того, яким чином туга за батьківщиною та прив’язаність до землі, що на ній ці болгарські родини живуть нині, поєднується у їхній самосвідомості та сприйнятті навколишньої дійсності.

Як на мене, на полотнах Павла Баламаджі земне і вічне просочується дивним світлом. Зачіпляє і очі, і серце, наповнює душу теплом , енергією добра і альтруїзму, відчуттям справжніх цінностей та істинних чеснот, який подарував при сотворінні людині Всевишній. Через звичайний побут, працю на землі, через куполи намолених храмів сканується  ідея сенсу та  місії Людини на землі, утвердження земного буття і небесного натхнення  духовного вдосконалення. На рівні земного — у символіці наївного малярства переплітаються український колорит та болгарські мотиви, які демонструють історичну духовність, культурну близькість українського та болгарського народу.  На рівні вічного, до межі абсолюту  — відчувається  нерозривний зв’язок Людини, Творця, Всесвіту…

Аліна ТРЕТЯК





 

Фото  Радислава Кокодзея