ГОЛОВНА Про музей Музейні заходи Суцвіття кольорів і почуттів

Суцвіття кольорів і почуттів

18 квітня 2015 року  відбулося відкриття персональної виставки живопису боярського художника, лауреата премії ім. В. Самійленка  Боярської міської ради Малінченка Олександра Миколайовича.

Виставка працюватиме до 21 травня 2015р.

І пензель промовля до вічності й душі   

– День народження художника – це не головне. Головне – народження його робіт. Роботи значно важливіші за свого автора. Адже картини – це його діти. А по дітях і про батьків судять. Тому скажу коротко: не слухайте (мене), а дивіться.  

А було того дня й що побачити, і що почути! Буяння фарб на полотні і щирі слова вдячних друзів в залі: приблизно так можна коротко означити ту неповторну атмосферу, яка панувала того дня в Боярському краєзнавчому. Адже головна особливість і своєрідність творчості пана Олександра – щира й глибока одухотвореність його полотен. Тому й не дивно, що з подвійним святом – Днем народження та персональною виставкою – Олександра Миколайовича привітали представники творчої еліти Боярки і району.

Серед них – відповідальний секретар Києво-Святошинської районної організації Спілки письменників України, Лауреат премії ім. В.Самійленка, редактор міської газети «Боярка-Інформ», поетеса Тетяна Володимирівна Зубкова; голова ГО «Боярське мистецьке братство» поет Володимир Григорович Приймаченко; поет з Обухова і побратим іменинника по риболовлі Олександр Хмільовський; боярський «тато Карло», в руках якого дерево будь-якої породи ліпиться неначе пластилін, різьбяр Володимир Григорович Цепляєв; неперевершений майстер поетичного експромту Володимир Іванович Токовенко; поетеса-гумористка Любов Кирилівна Осіпенко, поет-філософ Владислав Олександрович Фурманов та поет-художник Андрій Олесевич Ткаченко; художники Юрій Георгійович Шпак та Володимир Іванович Відеречко; дзвінкоголосе «Тріо-Ріо» у складі Тетяни Володай, Оксани Нурищенко та Людмили Яковенко на чолі зі своїм незмінним керівником – викладачем Університету культури та мистецтв Майєю Іваненко… І, звичайно ж, вірна муза, принциповий критик, невтомна помічниця, берегиня сімейного затишку й кохана дружина пані Віра.

А сам гостинний господар – радісно схвильований та усміхнено небагатослівний. Бо за нього красномовніше за будь-які слова промовляють його роботи.

У творчому зростанні є лише початок…

Таємниці отого творчого зростання відкриває двоюрідна сестра Олександра Малінченка – пані Оля:

– Спочатку були акварелі. Потім – наполегливий пошук себе у темах, техніках і кольорах. І «відкриття» (для себе – як митця) безмежжя можливостей олійних фарб, і перші успіхи, і перше визнання… І несподіване затишшя… А зараз Сашка немов прорвало!

Теж саме відмічали, так чи інакше, всі виступаючі. Безпомилково вирізняючи з-поміж представлених робіт нові не лише за часом написання, а й за настроєм. Один лише «Березовий гай» – по-весняному світлий, щедро переповнений свіжим вітром і якоюсь просто таки неземною безмежністю – чого вартий! Яку б роботу не взяти – чи то панораму Володимирської гірки у Києві з її дніпровськими далями, чи позачасову велич старовинної фортеці, чи переправу під час весняного розливу лісової річечки, чи навіть краєвиди з присадибної ділянки, де господар ніби щойно пройшов, залишивши за собою росяну доріжку й стривожених гусей – всі вони вражають своєю майстерністю, душевністю, ліричністю та… справжністю! Немов зачаровані й при цьому цілком реальні краєвиди просто оживають під пензлем пана Олександра. Тому що йому самому це – цікаво! Сонячна днина і надвечір’я, старезні дуби і ніжна юна парость, мінливі настрої неба й одвічна мудрість землі в кожній грудочці, білосніжна пухнастість снігів, буяння весняної зелені, бездонність водяного простору в кожній краплі – все легке та щедре, бо – рідне. 

Відтак повернімося до отого сестринського «немов прорвало». Дійсно, ця виставка стала своєрідним проривом на більш високий рівень. А відтак ще одним свідченням отого хрестоматійного, розуміння і втілення якого дарує лише час і досвід: «у творчому зростанні є лиш початок, а меж й кінця не має жодна досконалість».  

Наша довідка

Про що свідчить й певна мистецька універсальність Олександра Малінченка, який володіє різними техніками живопису (акварель, олія, змішана, тощо), а на додачу ще й серйозно (тобто – на професійному рівні) захоплюється різьбленням по дереву й карбуванням. За всім тим відчувається серйозна професійна «школа», яка й становить основу не лише творчості, а й власне біографії пана Олександра.

Народжений в Києві, Олександр Малінченко є боярчанином з 1959 року. Живописом захопився ще в дитинстві, на підсвідомому рівні відчувши своє призначання в цьому світі. Товаришував з відомим боярським художником Віктором Шевченком, був частим гостем в його майстерні. У 1977 році закінчив Київський художній промисловий технікум, працював у Київському обласному художньо-виробничому комбінаті.

Картини художника неодноразово були представлені на міських, районних та обласних виставках України, чимало робіт прикрашають колекції шанувальників прекрасного як в Україні, так і за її межами.

Додайте до цього активну участь в художньо-громадському житті міста, в діяльності Боярського мистецького братства, в роботі (у ролі помічника-консультанта) колективу краєзнавчого музею – і ви будете мати більш-менш точний портрет людини, закоханої в життя й боярчанина, для якого життя рідного міста є не просто надзвичайно важливим, а часточкою його власної долі й життєвого шляху.    

Декілька штрихів до портрету

Ні, не Олександра Малінченка, а того маленького дива-свята, яке подарував усім присутнім його талант.

Коли «Тріо-Ріо» дарує іменинникові міні-концерт, пан Олександр і сам підспівує, сяючи щасливою усмішкою.  Коли свою пісню дарує йому співачка Наталя Горенко, Олександр Малінченко, не стримавшись, раптом пускається в танок разом зі співачкою, науковим співробітником музею та ведучою заходу Мар’яною Слєповою . А коли звучать вірші, Олександр Миколайович то задумливо схиляє голову, а то раптом по-молодечому задерикувато зблискує скельцями окулярів… І хто зна – можливо, саме в цю мить проростають в його творчій душі нові ідеї, нові задуми, нові сюжети нових полотен, відкриття яких чекає на кожного з нас вже найближчим часом.

Замість післямови

Непомітно добігає до краю день відкриття виставки… А в серці ще довго бринять слова з поезії Олександра Хмільовського, які чи не найточніше передають саму суть таланту нашого земляка – художника Олександра Малінченка:

Відтінки і тони, що сонцем квітнуть,

Вустами мовлять світлих кольорів.

В твоїх картинах стільки життєцвіту,

 Що світ його іще не повторив.

Радислав Кокодзей