ГОЛОВНА Про музей Музейні заходи Бригада фронтова, що молиться й співа

Бригада фронтова, що молиться й співа


Зустрічі, які стали багаторічною невід’ємною діяльністю Боярського краєзнавчого музею, завжди вражають душевністю і духовністю, родинністю, новизною та новими відкриттями. А ця подія відбулася в рамках засідання історичного клубу за ініціативи його керівника — протоієрея   Дмитра Присяжного — настоятеля Свято-Покровської парафії УАПЦ м. Боярка. Воно проходило не як зазвичай у стінах храму, а у світлиці Боярського краєзнавчого музею. Без перебільшень — це була знакова, історична подія для боярчан. Приводом для зацікавленості громади став анонс на сайті музею про приїзд у Боярку Раїси Недашківської, народної артистки України, кавалера ордену Княгині Ольги ІІ та ІІІ ступенів, володаркою премії ім. С.Ф. Бондарчука, громадської діячки. До того ж, вона колись була у Боярці на зйомках відомого фільму про Бальзака. Але тут чекав сюрприз. Раїса Степанівна приїхала до нас не одна…


 

 

Дійство розпочав Божим словом-благословінням священик-патріот отець Дмитро. З фронтових доріг він привіз до нас на гостину до Боярського краєзнавчого музею нашу неперевершену Раїсу Недашківську, унікальну співачку Руслану Лоцман — представників легендарної “Народної філармонії”, військового журналіста і волонтера Дмитра Глухенького та героя АТО Віталія Іванова. Був і відомий оператор і фотокор Олександр Підручний, який  готував матеріал для чергового диску діяльності Боярського історичного клубу. Невщухаючими оплесками зустріла дорогих гостей боярська громада, члени історичного клубу, мешканці району, кияни.

 

І ось благодатний Віфлеємський вогонь з рук Раїси Недашківської осяяв зал та обличчя принишклих глядачів. І вона почала читати Шевченкове: “Всеупованіє моє на Тебе, мій пресвітлий раю, На милосердіє Твоє, всеупованіє моє на тебе, Мати, возлагаю… ” З вуст талановитої актриси прозвучало моління і біль душ наших за долю України — землі наших предків і сучасників — святу священну, незалежну і єдину, за полеглих її героїв, і за такий жаданий і очікуваний мир…

Актриса розповіла про ролі і долі. Вона зіграла безліч ролей, ставши зіркою театру і кіно, але для усіх так і залишилася пречистою і пречесною Мавкою, світлинкою найкращих чеснот, якими наділив колись людство Господь. Раїса Степанівна майстерно зіграла з “Лісової пісні” сцену, де вона — одна-єдина виконує не лише роль Мавки, але й перевтілюється в усіх персонажів п’єси. Це було настільки яскраво, зримо, візуально-об’ємно, що ніби перед очима йшов повноцінний спектакль і не помічалося, що виконувала його одна особа. Далі Раїса Недашківська коментувала свої ролі в кіно, де лірично, де з гумором, ділилася спогадами і роздумами,   розповідала про доленосні зустрічі з незабутніми майстрами сцени та кіно, як, приміром, з Іваном Миколайчуком( своїм однокурсником), який знявся з нею у кількох фільмах, в тому числі в “Помилці Оноре де Бальзака”, сцени якого знімалися і в Боярці (біля Свято-Михайлівського храму). Це відтворений та екранізований відрізок життя знаменитого француза. Восени 1847 року Бальзак вперше приїздить до України. Як писав класик, він побачив Північний Рим, місто з трьомастами церквами, з багатствами Лаври і святої Софії. «Тут, на Україні , промайнули найщасливіші хвилини мого життя», занотував він. І сцени, зняті у прекрасній Боярці були тому підтвердженням. У розмові виявилося, що у Раїси Недашківської в Боярці проживає багато друзів, у колег по театральному цеху   тут дачі. Прикиївське містечко дуже рідне її серцю, його краєвиди, сосни, стародавній храм…Трави Боярки пахнуть по-особливому, — зізналася актриса у відповідь на запитання наукового співробітника музею Мар’яни Слєпової.

Шлях у кінематографію Недашківської розпочався в 17 років роллю Мавки в “Лісовій пісні” режисера В. І. Івченка. У 1979 р. на міжнародному кінофестивалі країн Азії та Африки Раїса Степанівна отримала Гран-прі за кращу жіночу роль таджички Рано у фільмі “А щастя поруч”, в 1993 р. на міжнародному кінофестивалі “Білий лелека” за роль Катерини Білокур у фільмі "Буйна", в 1994 р. на авторському фестивалі “Сузір’я” отримала Гран-прі за одну з найкращих жіночих ролей у фільмі “Голос трави” режисера Наталії Мотузко. У 1989 році отримала найвищу кінематографічну нагороду — приз “Ніка” за роль Марії у фільмі “Комісар” від Спілки кінематографістів СРСР. У 1998 р. на міжнародному кінофестивалі “Золотий витязь” отримала премію ім. С. Ф. Бондарчука за внесок у мистецтво. На честь 40-річчя творчої діяльності нагороджена орденом “Княгині Ольги”. Її прекрасне натхненне обличчя вважається втіленням “Обличчя українського кіно”, — так зазначалося на всіх кінофестивалях і, зокрема, в Японії.

Раїса Недашківська створила багато прекрасних образів жінок різного віку і різних часів у фільмах: “Лісова пісня”, “Телефоністка”, “Подорож у квітень”, “Сон”, “Царська наречена”, “Гадюка”, “Народжена революцією”, “Голос трави”, “Роксолана” та багато інших. У своєму театрі “Під зоряним небом” неперевершено читає планетарну поезію.

Вона грала героїнь багатьох національностей, перевтілювалась до мозку кісток у азербайджанку, вірменку, єврейку і разом з тим була найукраїнскішою в радянському кіно. У всі часи! І час над нею не володар, як тільки блисне своїми проникливими очиськами, а з грудей до вуст проллється його величність Слово… І цього разу у світлиці музею воно було всеоб’єднуючим, промовистим, віщим…

Нині сцена пані Раїси імпровізовані майданчики серед бійців АТО. Аби підняти дух наших захисників працює фронтова бригада “Народної філармонії”, учасницею якої є велика актриса і багато патріотично налаштованих співаків, композиторів і артистів.

Квіти, теплі слова були звернуті до акторки від заступника мера Боярки Валерія Дубовецького, директора музею Любов Кравченко, поціновувачів мистецтва, художників, поетів, громадських діячів.

Усі побачили координатора проекту, директора “Народної філармонії” Руслану Лоцман — тоненьку, мов сопілочку, дівчину з довгою косою і дзвінким голосом. “ Це надталановите дівчисько з дипломом кандидата наук і енергією козачки-характерниці, згуртувала таких же… в похід на фронт – підтримати наших воїнів”, — згадалися слова одного з діячів плеяди “Народного філармонії”, публіциста, барда, одного з лідерів Євромайдану Володимира Гонського. За активності Руслани вийшов диск, присвячений Героям України — незабутній Небесній Сотні і героям, загиблим під час так званої АТО, а точніше, війни, і героям, які нині боронять кордони та цілісність України. На диску — записи пісень, віршів усіх, хто був на Сході України й на свої очі був свідком тих жахливих подій, які там кояться, і спілкувалися з воїнами, давали концерти. Є там запис молитви у виконанні нашого боярського отця Дмитрія та вокальні виступи побратимів по фронтових дорогах народних артистів України   Олександра Гурця та Фемія Мустафаєва, народного артиста України та Азербайжану Гурбана Аббасова, народної артистки України Раїси Недашківської, заслуженої артистки України Лесі Горової, заслуженого артиста України, неперевершеного кобзаря Тараса Компаніченка,Черкаського народного хору, Володимира Гонського, Тетяни Школьної, Уляни Воробей, гуртів “Горлиця”і “Тарута.”

З метою збереження цілісності нашої держави, забезпечення миру і єднання народу, підняття бойового духу Української армії за сприяння Міністерства культури України та Міністерства оборони України 5 квітня минулого року народився мистецький проект “Народна філармонія”. Очолює його невтомна, непосидюча Руслана Лоцман.

Руслана запалювала публіку хвацькими піснями, танцювала і імпровізувала. Співачка, поет, композитор, науковець і просто чарівна дівчина-україночка полонила серця. А коли дівчина заспівала пісню “Солдатику мій” та ”Запали свічу” — наверталися сльози…

Один із “солдатиків”, який був у Дебальцівському котлі, з орденом “За мужність” на грудях — старший прапорщик Віталій Іванов був перед нами. Йому аплодували і дякували за його подвиг. Він звик до грому гармат, вибухів снарядів і обстрілів “Градів”, до напруження і реакції в екстремальній “дебальцівській” обстановці, в якій був 100 днів! А тут від уваги він ніяковів. Розповідав про загиблих побратимів, про те, що не віддадуть рідної землі загарбникам. Дякував за теплий і такий родинний прийом.

Користуючись нагодою та зацікавленістю гостей, директор музею Любов Кравченко провела для них коротку ознайомчу екскурсію. І все ж, ЩО це було? Зустріч, концерт, тепла розмова, майдан емоцій… Тут були високе мистецтво, суцвіття позитивних почуттів, радість, гармонія, взаєморозуміння і спільний біль. І все це — одна зустріч-подія, яка відбулася в суботню днину, 21 лютого в дні пам’яті трагічних подій...

Усі квіти, що надарували Раїсі Недашківській, її однодумцям, іменинники зустрічі вирішили покласти до палаючих свічок і портретів героїв Небесної Сотні. Їх вже чекав отець Дмитро. Вони поспішали у Київ, на Майдан…

Аліна ТРЕТЯК