ГОЛОВНА Про музей Музейні заходи Акорд пам’яті однієї родини

Акорд пам’яті однієї родини

 В Боярському краєзнавчому музеї відбувся мистецький захід, анонсований як виставка картин боярського художника Миколи Андрійовича Цвєрчкова. А насправді – вечір пам’яті однієї родини, акорд із минулого, який змусив серця присутніх відгукнутися мелодією спогадів. 

Вечір пам’яті родини, яка, виконавши свою життєву місію, відійшла в кращий світ. Відійшла в історію. Залишивши по собі світлі спогади і теплі слова дітей, друзів, учнів…

 Втім, художні полотна – дещо з доробку Миколи Андрійовича Цвєрчкова – таки були. Вони зустрічали гостей спокійною глибиною пейзажів, замріяністю і пильністю поглядів портретів, казковою таємничістю сюжетних картин-образків і всеохоплюючою любов’ю іконопису. З дитинства знайомі картини природи малої батьківщини і талановиті копії всесвітньо відомих полотен…

Спочатку вони просто дозволяли собою милуватися, одночасно пильно вдивляючись в самісіньку твою душу. А потім починали промовляти до твого серця словом поетичним. Рядками, які закарбувалися словами своєрідного мистецького заповіту поета Аркадія Андрійовича Цвєрчкова на сторінках його поетичної збірки «Сердце на ветру».

І мелодією та словами пісні «Как молоды мы были», яка з кожним роком стає все ближчою…

При нагоді зазначимо, що цей вечір пам’яті був організований Заслуженим вчителем Альбіною Петрівною Януш пані Юлією – племінницею Миколи та Аркадія й донькою Валентини Цверчкової.

«Пропорції вимірюй олівцем і серцем…»

            Микола Андрійович Цвєрчков. Народився в 1934 році на Кіровоградщині (селище Знам’янка). Після завершення середньої освіти в Боярці навчався в Ленінградському художньому училищі. З 1970 по 2000 рік працював в Боярській ЗОШ №3 вчителем малювання. Весь цей час вів гуртки по малюванню та фотографії для дітей і підлітків м. Боярки. Зробив безліч знімків та альбомів для учнів різних боярських шкіл. І все своє життя малював! Мав три улюблені теми: боярські пейзажі, портрети близьких та друзів і репродукції відомих полотен. При цьому ніколи не брав гроші за свої роботи, які виключно дарував.

            Саме з малюванням пов'язаний епізод дитинства Колі Цвєрчкова, який ледве не коштував життя всій його родині. Як згадували батьки, під час гітлерівської окупації він якось, поки нікого не було вдома, розмалював усі стіни… танками з червоними зірками та портретами Сталіна! Коли дорослі прийшли додому – вжахнулися:  у будь-який момент могли завітати до хати німецькі солдати. Уся родина кинулась змивати малюнки зі стін. Так було знищене перше «резонансне» художнє полотно маленького Колі.

           …Микола Андрійович пішов із життя в 2001 році. По собі залишив двох доньок та двох онуків. І сотні вдячних учнів, які й зараз пам’ятають свого «Пензлика». Саме їхні спогади про свого Вчителя й склали основу відео презентації, підготовленої учнем Боярської ЗОШ №3 Максимом.

З екрану ноутбука промовляють ті, кому Микола Андрійович віддавав весь свій час. І мимоволі починають зринають в пам’яті і власні спогади про Миколу Андрійовича – мого вчителя малювання. Куці й миготливі вони… Клас, глечик на фоні дошки, олівчики в наших дитячих кулачках. Як ними можна виміряти якісь пропорції? «Пензлик» (так прозивали ми позаочі свого вчителя малювання) відкриває нам найперші ази мистецтва живопису. «А до чого тут серце?» – запитує хтось. Що тоді відповів Андрій Андрійович – вже не пригадаю. Та звичка вимірювати серцем пропорції людяності й підлості, порядності й безчестя, щирості і словоблудства й фіксувати їх олівцем (ручкою чи клавішею) в рядку прозовому чи слові поетичному залишилася на все життя.

«Ах, мамо, чом закінчується літо,
Коротке і солодке, мов життя?»

Ці рядки написав колись Аркадій Андрійович Цвєрчков.  Поет і прозаїк, чиє життєве призначення було лікувати. В прямому значенні цього слова.

         Після закінчення в 1962 році Тернопільського медінституту Аркадій Цвєрчков працював на різних лікарських посадах спочатку на Херсонщині (1962 – 1970 р.р.), пізніше – у 1970 – 1984 – Сахаліні у сфері гірської підземної реаніматології. З 1984 по 2014 рік був практикуючим лікарем, гірничим рятувальником, журналістом, редактором багатьох періодичних видань.

           Та був в біографії Аркадія Андрійовича ще один – трагічний – період: 1996 – 2004 рік, коли він вахтами працював лікарем на Чорнобильській АЕС. Мабуть саме це стало причиною смерті від раку легенів в 2014 році…

          І було захоплення, яке стало другою професією. Все своє життя, з ранніх років, Аркадій Андрійович Цвєрчков… віршував! Вірші, невеличкі оповідання та новели писав за принципом «жодного дня без рими, без слова, без рядка». Тому що кожного дня відкривав в житті повсякденному невеличкі дива й унікальні цікавинки, на які відгукувалося серце. Завжди мріяв про видання збірок своїх творів – як можливість почути живі відгуки. Мрія збулася лише частково: при житті невеликим накладом було випущено лише декілька збірочок.

          По собі залишив двох синів і доньку, онука та онучку. І сотні вдячних пацієнтів, душі яких продовжують зцілювати його твори.

«Найбільший дар – дарувати саму себе…»

Вродлива жінка в прозорій хустині привітно дивиться з портрета, тамуючи в кутиках вуст легкий усміх й ледь схиливши голову до величезного букету свіжих квітів, які ніжно притискає до грудей. Валентина Андріївна Цвєрчкова.

          По закінченні в 1955 році Боярської середньої школи працювала на Ірпінському цегельному заводі. Пізніше, закінчивши в 1957 році Київську торгівельно-кулінарну школу – продавцем в магазинах Києва. А потім – навчання на економічному факультеті київського філіалу Донецького інституту радянської торгівлі, робота економістом у військових частинах радянської армії у Німеччині, старшим економістом у ДОРУРС (Дорожное управление рабочего снабжения Юго-Западной железной дороги), продавцем при Боярській залізничній їдальні…

             – Звичайна жінка, яка одна з усієї родини начебто й не була наділена якимись талантами, – говорить про маму пані Юля. – Та була обдарована найбільшим, суто жіночим даром, який пронесла через усе своє життя: вміння віддавати себе, усю свою любов та відданість батькам, братам, своїм дітям, друзям, онучці.

Привітна спокійна жінка з легким усміхом в кутиках губ.... Валентина Андріївна пішла з життя минулого 2014 року. Та саме такою, якою зобразив свою сестру Валентину брат Андрій, залишиться вона в пам’яті боярчан.

Замість післямови

Вечір пам’яті однієї родини, в якій раніше ніколи не було ні художників, ні поетів… Та раптом саме в цих долях творчим струменем пробилася і любов до життя, і розуміння його простої мудрості, і бажання передати ту мудрість і ту любов у майбутнє. Щоб не загубилася у часі і просторі одна з тих родин простих і щирих людей, з доль яких складається історія роду, народу, Батьківщини, людства. А простіше – рідної землі.

Радислав Кокодзей