ГОЛОВНА Про музей Музейні заходи Вечірня і ранкова Зірка

Вечірня і ранкова Зірка


7 лютого 2015 року у Боярському краєзнавчому музеї відбулася творча зустріч з Надією Кир'ян, українською дитячою письменницею, поетесою, перекладачкою, журналісткою, членом Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів, лауреатом літературної премії видавництва «Веселка» імені Олени Пчілки (1997р.), головою Києво-Святошинської організації НСПУ, членом міжнародної організації «Жіноча громада».

 

У світлиці Боярського краєзнавчого музею відбулася затишна та цікава гостина. І гостя, з якою тут давно прагнули зазнайомитися “вживу”, таки завітала. “Ці вечори просто необхідні для реабілітації та релаксації наших душ у такий складний для країни час!”— підкреслила директор музею Любов Кравченко. Поетесу, перекладача, журналістку, громадську діячку Надію Кир’ян представила науковий співробітник Мар’яна Слєпова, яка коротко окреслила основні віхи біографії цієї жінки-борця, патріота України, яка окрім низки своїх поетичних збірок, які вийшли в Україні, займається гендерною політикою, вихованням молоді нашого району та ще й працює у виданні “Слово “Просвіти”.

Серед гостей та постійних відвідувачів музею привітати письменницю з її творчим вечором, який вона назвала так, як називається одна з її поетичних книжок “Свято споминів”, завітали заступник голови обласної організації Національної Спілки письменників України, голова творчого об’єднання “Світлиця”, засновник мистецького фестивалю “Аурвіль” Володимир Бубир, відповідальний секретар Київської обласної організації НСПУ поетеса, бард Тетяна Володай, науковець Борис Танцюра, поетеса, лауреат премії імені Миколи Самійленка Боярської міськради Леся, Коваленко, поетеса Олена Новаківська, відомий поет Олександр Хмельовський.

Володимир Бубир згадав, як свого часу Надія Кир’ян підтримала його творчість, як нині переймається вихованням творчої молоді, про ту велику громадську роботу, яка лягла на її плечі і яку вона робить з любов’ю і талановито. Тетяна Володай резюмувала ліричність співучість, щирість і сонячність слова поетичного слова Надії Кир’ян і її подвижницької роботи журналіста і патріота. Борис Танцюра повніше розкрив загалу політичну грань діяльності Надії Кир’ян, мужність цієї жінки. Олександр Хмельовський продекламував вірші Надії Кир’ян. Безліч запитань було у захопленого художника Андрія Ткаченка, який був вражений художнім словом Надії Кир’ян. “Я хочу вам низько поклонитися за вашу невтомну творчу діяльність, ”— сказала у своєму слові поетеса Леся Коваленко.

Мені ж ця зустріч була особливо приємною, бо ж вперше зустріла Надію Кир’ян на початку своєї творчої кар’єри після закінчення КДУ імені Т.Г. Шевченка, на своїй першій журналістській роботі і мала честь готувати до друку її вірші у районній газеті. А потім писати рецензію до газети на її талановиту поетичну збірку “Лелеки”. Далі зустрілася з нею на Помаранчевім Майдані, де вже вона в часи тих незабутніх подій опублікувала мої твори. Саме Надія Кир’ян дала мені путівку у радіопередачу “Вечірня казочка” з моїми дитячими казками. Ця жінка завжди вчасно зустрічалася на моєму шляху, як добра світла ранкова зірка.

Хтось сказав про неї: “Жінка-джерельце”. Але хто б знав скільки у тому джерельці сили духу, надзвичайної енергії життя, неймовірної творчої сили, натхнення до праці, до Слова! Невеличка зростом, тендітна світлокоса пані захопила увагу публіку одразу, незважаючи на свою тиху мову і спокійну інтонацію. Без риторики та пафосу, з іронічною самокритикою, з гумором і дивовижною щирістю вона розповідала про такі складні перипетії своєї долі, що не кожен мужній чоловік те витримав би не тільки морально, але й фізично. А коли б розповідав, то певно з не з такою нібито легкістю… Навіть тут вона була легко-прозорою, дивовижно жіночною, та по-житейському мудрою.

З її серця дійсно б’є могутнє кревне джерело любові до свого народу, до України, поваги до Слова і Життя, прагнення до Правди. Ось із цим вона іде до людей, тим і дихає її письменницьке перо, хоча по-сучасному сказати — тим переймаються неспокійні клавіші її невтомного, як і вона, комп’ютера. Іпостасі поета і журналіста подвоюють її діяльність та ще й поєднані з   активною громадською роботою. Бо така вона з пуп’янка. В її генах тече кров великих українців, вона виросла, споглядаючи портрет своєї красивої, величної бабусі Одарки, написаної її дідом Григорієм Ксьондзом — народним художником, ім’я якого відкрила для себе Україна. Творчість Григорія Ксьондза (1874—1946) ще зовсім не досліджена. Навчався він у миргородського іконописця Михайла Химочка, працював у Отришка (Ромни) та Рудича (Хомутець), а десь із 1923—1924 року — став вже самостійним майстром. Збереглося дещо з його церковного живопису, але для нас більшу вартість становлять його портрети, які він виконував для міщан і селян Миргорода та багатьох навколишніх сіл. Про це все Надія Кир’ян принагідно поінформувала присутніх.

В пору своєї квітучо-зеленої вродливої юності, коли Надія навчалася в КДУ ім. Т.Г. Шевченка — відвідувала літературну студію, яку очолював талановитий поет Микола Холодний. У 1968 році, Надія Кир’ян потрапила до реєстру осіб, чиї твори було заборонено друкувати, а імена згадувати в пресі. Перші її публікації невдовзі припинилися і після спілкування з Іваном Дзюбою, Надію було відраховано з третього курсу університету за політичними мотивами. Тоді вона вступила до Київського педагогічного інституту іноземних мов, провчилася один семестр, але тут зарубіжна радіостанція передала інформацію про виключення студентів з КДУ. Серед інших прізвищ була названа і Надія Кир’ян, прочитано кілька її віршів. Оскільки   на той час на Україні жити людині-патріоту, не приховуючи своїх поглядів, стало небезпечно (тривали арешти інтелігенції), поїхала до я Казахстану та Уралу, де працювала 10 років на різних будівельних роботах, штукатуром, малярем, а після закінчення Челябінського політехнічного інституту — будівельним майстром, інженером.

Надія Кир’ян повернулася до Україну вже у перебудовний горбачовський період. Заочно закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка знову у виданнях почали з’являтися вірші Надії Кир’ян. Поетеса працювала в редактором видавництва “Веселка”, видала цілу низку своїх збірок — дитячих і дорослих, а у 1997 році — одержала літературну премію імені Олени Пчілки. Має Грамоти Міністерства освіти, Міністерства інформації та Кабінету Міністрів України, грамоту Національної Спілки письменників України.

І зараз Надія Кир’ян продовжує працювати і в столичному культурологічному тижневику “Слово “Просвіти”, і   в громадському житті села Гореничі, де мешкає. Адже вона постійний член журі фестивалю творчості дітей та молоді “Ауровіль”, членом Києво-Святошинського осередку Міжнародної організації “Жіноча громада”. Надія Володимирівна співпрацює з композиторами Тетяною Димань, Ганною Півньовою, Антоніною Добровою, Наталією Акімовою.

На вечорі лунали гумористичні переклади дитячих книг, самі твори Надії Кир’ян, а ще такі ліричні, такі гарні пісні на слова поетеси, які лунали з голосу композитора і співачки Ганни Півньової на слова поетеси та іменинниці цього свята .

Що не рядок у поезії Надії Кир’ян — то афоризм, то відкриття. У вірші Надії Кир’ян “Вечірня жінка і ранкова жінка” співзвучні зі словами — “ранкова зірка і вечірня зірка”. Це і є сама Надія Кир’ян, творчість якої яскраво світить людям, притягує, западає у душу і обов’язково сходить на небосхилі у будь-яку пору: бо ранню зорю змінює вечірня і навпаки, на неї орієнтуються і чекають. Ще буде свято. Не тільки яскравих споминів, але й нових яскравих і неповторних книжок-світлинок на небосхилі сучасної української літератури, нових душевних пісень авторки на нашій естраді, захоплюючих “прикольних” дитячих віршів та нових зустрічей з чарівливою і неймовірною, геніальною, парадоксальною і реальною Надією Кир’ян.

Аліна ТРЕТЯК


 

Вечірня жінка

і ранкова жінка

Вечірня жінка і ранкова жінка –

Немов вечірня й вранішня зоря.

Ранкову манить росяна стежинка,

Вечірня – в тихім сяйві догоря.

Ранкова жінка і вечірня жінка –

Між ними долі голуба вода.

Ранкова – у віночку із барвінку,

Вечірню осінь листям закида.

Рум’яна перша, друга білолиця,

На них серпанку золота вуаль.

А у очах одної – таємниця ,

У іншої – просвітлена печаль.

Вечірня жінка і ранкова жінка,

І час між ними лінію змиває.

Хвилинка зблисне, наче намистинка,

І хмаркою по хвилях відпливає.

2006 р.

 

* * * * * * * * * * * * * * * *

 

Боюся слів

Боюся слів, красивих, та нещирих,

Мов лагідності приспаного звіра.

Боюсь, коли клянуться у любові

За ситний хліб, за дачі пречудові

Чи просто в захваті –

лиш від свого портрета,

І благородства, і авторитету…

Що ж, свій народ

«любити» знову модно

І вигідно, і благородно…

Та жаль, як від «любові» та «свободи»

Вже скоро не залишиться народу.

1967р.

 

* * * * * * * * * * * * * * * * *

Я живу в іншому світі

Я живу в іншому світі.

Там – струмки, небо і вітер.

Я живу світом не вашим,

Я живу світом багатшим.

Зневажаю розкіш і гроші –

Жовте листя мені дорожче.

Манекенів фарбовані брови

Не заступлять світу святкового.

Тільки свята – ще гірші муки.

Бачу чорні, одурені руки

Бачу тисячі доль окрадених,

Бачу совість, убиту зрадами.

Бачу – дурість панує над розумом,

Бачу щирість, прибиту морозами,

Потім знову листя і вітер…

Я живу в іншому світі!

Я живу! Я ще буду жити

В цьому світі. В прозрілому світі.

1966 р.

 

* * * * * * * * * * * * * *

 

Про істину

Мені відкрилась істина гірка

Народ мій – раб. А я його дочка.

Це ж не народ, це просто віслючок,

Бо хоче сісти знов на ланцюжок.

Чи в голову збрело б

якомусь-то народу

У бідах винуватити свободу?

Хода крива – бо то крива нога,

Бо відучивсь ходить без ланцюга.

А мислити…

- Ще й мислити ? Овва!

На ланцюгові зайва голова!

Мені відкрилась істина гірка.

Народ мій – раб. А я його дочка.

Народ мій – раб. А в мене є сини.

Невже рабами будуть і вони?

 

* * * * * * * * * * * * * *