ГОЛОВНА Про музей Музейні заходи Несподіваність душі та світло творчості

Несподіваність душі та світло творчості

10 січня 2015 року у Боярському краєзнавчому музеї відбулося відкриття персональної  виставки керамічних виробів з художнім розписом боярської майстрині  Коломієць Марини. Запрошуємо усіх бажаючих познайомитись з новим талантом у нашому музеї. Виставка діятиме до 30.01.15р.

 

Це була незвичайна і… надзвичайна виставка. Таким яскравим вернісажем Боярський краєзнавчий музей розпочав новий сезон своїх цікавих традиційних мистецьких зустрічей у новому 2015 році. Його директор Любов Кравченко відкрила захід знайомством з чудовою майстринею, чарівною і разом з тим скромною жінкою — Мариною Коломієць. Науковий співробітник музею Мар’яна Слєпова зачитала біографію майстрині. Після представлення…запала пауза. Тарелі, незвичайні годинники під старовину і несподіваний веселий годинник-чайник, таріль з сяйним янголом, закодована картина з символічними ієрогліфами, філософське осмислення світу, висловлене у фарбах, примружена кішка у вечірній прохолоді… Відвідувачі знаходилися під враженням робіт, від яких не можна було відірвати очей, усі присутні віртуально подорожували у задзеркаллі надзвичайних витворів мистецтва. А їх автор зніяковіла: “Та ви запитуйте, я розповім про кожну роботу, а так… не знаю, що й казати”. Запитань було багато: чому, що , як, з чого, як виникла ідея, як поєднували техніку… До того ж, найсправжнісінький майстер декоративно-прикладного мистецтва “виставлялася” вперше: це був вернісаж-дебют. До виставки роботи Марини Коломієць бачили лише рідні та знайомі. І ось вона представила їх на оцінку знаних професіоналів-художників, яких зацікавила її аматорська творчість.

Струнка,білява симпатична жінка, яка в житті своєму за що лишень не бралася — втілювала успішно. Вочевидь Божий промисел надавав їй можливість проявити себе у різних, навіть у полярних сферах. Доля цієї жінки така ж строката і незвичайна, як ті тарелі з- під її мастровитих рук. Але про все по-порядку.

Народилася Марина Коломієць у Полтаві (певно, що незбагненна аура мекки гончарів, керамістів Опішні, що неподалік від Полтави, дотяглася своїм веселковим променем до душі майбутньої майстрині. Середню і вищу освіту отримала у Києві. Закінчила столичний автодорожний інститут. Після закінчення працювала на кафедрі в інституті, і якби не закон Михайла Горбачова про кооперацію, захистила б тоді кандидатську дисертацію. Але це стало поштовхом для створення власного бізнесу. Для Марини все нове завжди було цікавим — не боялася починати нову і нову справу, яка була цікава для її активної, ініціативної і творчої душі. Тож і відкрила перший в Україні весільний салон, який надавав увесь спектр послуг, що стосується організації весілля. Салон знаходився у центрі Києва на Хрещатику, а потім спільно з друзями відкрили ще й магазин. Далі з’явилася можливість здійснити мрію дитинства і… Марина стала косметологом, навіть головним косметологом у французькому салоні краси… Пізніше разом з чоловіком створили фірму по виготовленню виробів оциліндрованого брусу, але настала криза, яка змусила продати будинок у Києві і побудуватися в Боярці. І ось, мабуть, боярське повітря, його краєвиди,осяяння благодаттю величі старовинного Свято-Михайлівського храму, що неподалік від помешкання сім’ї Коломійців, надихнуло Марину творити своїми руками щось своє нове і красиве — вже не клопотатися своїми умілими руками над примхливою красою вимогливих віп-персон, а доторкнутися до мистецтва фарб та кераміки. Ось тоді й звичайні глиняні тарелі, пляшки перетворилися у неповторні шедеври. Отак і захопилася купажем, декоративно-прикладним мистецтвом. Брала уроки, але в більшості навчалась самостійно. Марина каже, що надихнув її до такої незвичайної і надзвичайної творчості відомий декоратор, дизайнер і архітектор Марат Ка, який робить унікальні речі з… непотребу і знає, як дати нове життя старим речам. Тобто не просто продовжити їм життя, а зробити їх навіть витвором мистецтва. Марина ж почала оформлювати глиняні тарелі, скляні пляшки, додавши до засвоєного ще й своєї уяви, фантазії за допомогою різноманітних технік. І соратником у новій справі став Маринин чоловік — Ігор Коломієць.

Декоративні тарелі,розписані найрізноманітнішою технікою, в яких в синтезі може поєднуватися одночасно ліплення, малюнок, мозаїка, аплікація і навіть флористика. Різдвяні, східні, сакральні, індуські мотиви розкривають свої загадкові сюжети, які кожен глядач сприймає по-своєму. Серед них є навіть сонячно-дитячі, рідні, мультяшні, що підморгують нам грайливими полив’яними очами черепахи, яка на скибці соковитого кавуна несе… готичні будиночки казкового міста. А ось розвеселий барвистий півник, над яким цвіте сонях з кукурудзяних зерен. А є й такі, які так щемливо схожі на яскраві листівки нашого дитинства, коли у поштовому ящику прислані від родичів, знайомих та друзів з’являлися такі адресні яскраві картинки зі святковими побажаннями…

Київський поет Василь Загороднюк милувався зображенням яскравого дракона просто таки оптично-живого, оптимістичного з добрими очима: “Це найкраще зображення дракончика, яке я коли не будь бачив! Я ж в рік Дракона і народився”. Художника Олександра Малінченка вразив образ Архистратига Михаїла. Складається враження старовинної ікони з характерними ознаками “старовини” — тріщинками, виконаними сучасною технікою за допомогою кракелюра та патини. Ця робота дійсно різниться глибиною, стриманістю та осяянням. На неї дійсно дивишся як на ікону і подумки молишся. Сяйвиною Божої благодаті віє від неї…

Керівник вокальної студії «Зорепад» Боярського будинку культури Наталія Горенко виконала для іменинників свята Марини та Ігоря Коломійців пісню про русяву наречену, голова Боярського мистецького братства Віталій Приймаченко почитав свої вірші. Враженнями від побаченого поділився журналіст і поет Радислав Кокодзей, художник Павло Баламаджі, майстриня декоративно-прикладного мистецтва Валентина Калабушкіна. А боярський поет Володимир Токовенко зачитав Марині та Ігорю Коломійцям свій “фірменний” поетичний експромт-присвяту.   Митці і гості виставки були у захваті від побаченого, а Марині та Ігор розчулені від такої уваги. А вона таки гідна того, бо це не просто витвори, які радують око і душу. Це символи щастя, надії, добра. А ще — віри, що наш талановитий, оптимістичний, працелюбний і привітний народ невмирущий не лише в мистецтві, а й в силі та величі духу, з яким ми непереможні. Як і сама Україна.

Аліна ТРЕТЯК