ГОЛОВНА Про музей Музей Страждання й віра – творчості основа

Страждання й віра – творчості основа


Марина Жигуліна

6 липня в Боярському краєзнавчому музеї відбулася виставка ікон, створених талановитою вишивальницею бісером Мариною Леонідівною Жигуліною.  

І дивилися на присутніх святі лики, і тихою радістю вигравав бісер на тих іконах, і здавалося, що м’яке сяйво сповнює музейну залу: сяйво чистого світлого таланту, благословенного самим Творцем…

Того дня з відкриттям першої персональної виставки Марину вітали представники Боярської мистецької еліти, друзі, рідні та близькі. А директор музею Любов Кравченко у своєму вітальному слові детально зупинилася на тих сторінках історії Боярки, які пов’язані з ім’ям Миколи Островського. І не лише тому, що Марина Жигуліна народилася в Боярці. Справа в тому, що Марину Леонідівну дійсно без перебільшення можна назвати, даруйте за штамп, людиною корчагінської долі…

Після закінчення музичної школи Марині пророкували дійсно зіркове майбутнє, називаючи однією з кращих піаністок Києва. Та тяжка хвороба завадила здійсненню цих пророцтв і не дозволила займатися улюбленою справою. Тож довелося дівчині шукати інший шлях в житті. В 2000 році Марина закінчує Чернігівське духовне училище, служить псаломщиком-регентом в приходських храмах сіл Чернігівщині та Чернігова .

Як з’ясується пізніше, той вибір виявився не випадковим. Адже саме в храмах Марина знайомиться з вишивальницями, і коли хвороба загострюється, за порадою подруги сама береться за вишивку. З 2010 року вишивання бісером православних ікон стає не просто головним заняттям, а й засобом боротьби з хворобою та персональним шляхом до Бога та людей. Адже багато своїх вишитих ікон Марина Жигуліна подарувала храмам і монастирям Києва та Чернігова.

І простота та щирість мрій…

Звучать в залі слова вітальні і слова напутні. Спочатку від такої загальної уваги Марина неабияк ніяковіє, та поступово заспокоюється і вслухається в них із задумливою легкою посмішкою на вустах. А коли, врешті-решт, і їй, як іменинниці, надають слово, говорить схвильовано:

– Дякую, що завітали на мою виставку і… допомогли мені знайти своє місце в житті. Бо до цього я, хоча й закінчила духовне училище, але не в повній мірі могла реалізувати себе в тому напрямку. А праця над іконами дає надію, що цей прояв мого світосприйняття сподобається людям і принесе їм якусь користь. Можливо, хтось навіть захоче придбати таку ікону, буде молитися на неї й отримає від Бога те, чого він просить і найбільше потребує. І, можливо, ці ікони дійсно допоможуть комусь у його прагненні до хорошого, доброго, світлого.

А трохи згодом ділиться своїми мріями:

– Маю бажання спробувати себе у вишиванні картин, наприклад, гладдю чи хрестиком. А так як робота з бісером мені надзвичайно близька (я його просто відчуваю!), то, можливо, у виготовленні мініатюр (на зразок японських нецьки) та прикрас з бісеру.

…І світлий тон заключного акорду

Хоча й не склалася музична кар’єра Марини Жигуліної, та музика, як родинний оберіг, продовжує звучати в серці і в долі майстрині-вишивальниці. Мабуть, саме тому, дякуючи відвідувачам виставки за те, що розділили цю маленьку радість майстрині, родинний хор у складі мами, бабусі, 11-річного сина та священнослужителя Адама – рідного брата Марини Жигуліної – виконав для всіх присутніх «Многая Лєта». А коли «офіційна» частина закінчилася, Марина запросила своїх гостей до сусідньої зали. Сіла до роялю, опустила руки на клавіші… І ожив старовинний рояль, і сповнилася зала чарівними мелодіями. І втілилися в тих акордах – то потужних, неначе басовите рокотання океанських хвиль, а то ніжних і ліричних, немов перший промінь вранішнього сонця, віддзеркалений в росяній намистинці – і тамований біль, і світла надія, і виклик жорстокій долі, і прагнення до творчого життя на користь людям. І здалося на мить, що ледь помітно всміхнулася раптом одна з 14 представлених на виставці ікон – «Свята мучениця Марина» – покровителька Марини Жигуліної перед Богом і людьми.

…На згадку про свою першу персональну виставку Марина отримала вже раритетну книгу «Боярка: історико-краєзнавчий нарис» з побажанням творчих злетів, життєвого розквіту, ясних горизонтів, здоров’я, миру, добра та Божого благословення. Звісно ж, за давньою й доброю музейною традицією, з автографами всіх присутніх.

Радислав Кокодзей, фото автора

Зацікавленість
Фото на згадку
Вітання наймудрішої в родині - бабусі Ганни
Звучить
За старовинним роялем
Художник Відеречко В.І. вітає Марину Жигуліну з першою персональною виставкою