Митець: художник й вчитель Юрій Горбачов

Юрій Горбачов
    21 січня в Боярському краєзнавчому музеї відбулося відкриття виставки художника Юрія Горбачова та його вихованців.

Роботи Юрія Горбачова традиційно користуються великим попитом, його полотна є у любителів акварелей багатьох країн світу: Америки, Німеччини, Ізраїлю, Англії, Італії... Тому й не дивно, що серед художників та шанувальників живопису Юрій Іванович давно вже зазнав слави і почесного звання Маестро. Що має й офіційне підтвердження: він є членом Київської та Феодосійської Спілки художників, членом товариства художників етнічних німців в Україні та багатьох інших товариств художників. Його персональні виставки відбулися в Центральному будинку художників (більше 10 виставок), в Будинку вчених та Кабінеті Міністрів України, в музеях Айвазовського (Феодосія), Олександра Гріна (5 виставок), В. Верещагіна (м. Миколаїв). А ще – у Нью-Йорку (США), Німеччині і навіть… на Гавайських островах!

          

А приблизно рік тому Юрій Іванович вирішив спробувати себе у якості вчителя-наставника. Відтак на виставці були представлені роботи Ярослави Єдакової та Каріни Прокопчук (5 років); Карини Соколенко (8 років); Ольги Понько, Марії Горбачової, Маргарити Ковтун, Марії Распутної (9 років); Лізи Олефіренко (10 років); Дар’ї та Марії Хондожко і Владислави Чубенко (11 років); Катерини Івашко та Єлизавети Савицької (12 років); Назара Шевчук (14 років) і Тетяни Бас (30 років). А ще – ранні роботи самого Юрія Горбачова, створені ним у 14-16 років й до цієї виставки невідомі широкому загалу.        

                                                                                                 Багатогранність таїни таланту 

З відкриттям виставки Юрія Горбачова та його юних вихованців привітали представники влади міста та численні друзі. Та до них черга дійшла не відразу. Адже головними іменинниками того дня були саме діти. «Дорослі, зачекайте! Це – зіркова мить саме дитячої першої слави!», – захоплено говорить Юрій Іванович, представляючи своїх учнів. При цьому жодної дитини не залишив поза увагою, про кожну сказав щось важливе, цікаве, дотепне, для кожної знайшов особливі, теплі й привітні слова, саме їй адресовані. А вже під час неофіційної частини, відповідаючи на численні запитання, зазначає:

– Я не маю педагогічної освіти, тому не претендую на звання вчителя. Бо вчитель – то найвищий ступінь пізнання й майстерності. І хоча я не вибирав по Боярці якихось «особливих» дітей, але впевнений: ці діти – юні, талановиті й надзвичайно перспективні художниці нової генерації, з яких і почнеться повернення Боярці слави та звання міста художників. Якщо пам’ятаєте, у ХІХ – ХХ ст. в Боярці жили й працювали понад 60 художників – членів Спілки, в тому числі – світового рівня: Богомазов, Мохор, Грачьов… А зараз? Прийшов час відродити і повернути Боярці славу міста поетів і художників. І робити це потрібно саме так. Зараз мені 53, і я хотів би залишити після себе щось більше, ніж написані мною картини. Тому з дітьми ми просто… працюємо!

– А як саме? Як можна навчити дитину малювати, створювати такі, без перебільшення, унікальні роботи? Можете поділитися таємницями своєї школи?

– Та яка там школа! – відмахується Юрій Іванович. – Й таємниць ніяких немає. Швидше – невеликий арсенал методів та принципів роботи, перевірений на власному досвіді. Головними з яких є «надійний фундамент», «індивідуальна співпраця», «не руйнувати напрацьоване», «духовні казки», «робочий блокнот», «конкретний результат».

– Можна трохи докладніше?

– Ну, якщо цікаво… Курс азів академічного малюнку надзвичайно важкий і в такому віці не дуже цікавий. Але це – фундамент, без якого не відбудеться становлення як художника. Тому спочатку потрібно навчитися правильно будувати малюнок. Тому зі своїми учнями працюю індивідуально з кожним, слідкую за кожним рухом дитини, кожним штрихом. Намагаюся повністю захопити учня в свій «енергетичний кокон». Заняття – це дві години інтенсивної роботи і… величезна кількість емоцій! Зате по завершенню – готова картина, яка і є тим самим «конкретним результатом».

– А як щодо інших методів?

– Іноді в дитини щось не виходить… Ось тут на допомогу приходить «духовна казка». Виглядає це приблизно так: «Дерево? Уяви, що дерево – таке ж живе, як і ти, і воно дуже хоче, щоб ти його красиво намалювала. Бо у кожного дерева – своє неповторне обличчя. Давай попросимо, щоб дерево намалювало саме себе. А ти йому лише трішечки допоможи». Поступово дитина починає перейматися цим, відтак в роботі з’являється певний духовний пласт. Та при цьому, крім моїх уроків, дитина повинна працювати сама.

– Все зрозуміло: ось тут і з’являється робочий блокнот, – закінчую інтерв’ю.

– Не поспішайте, тому що це – чи не найголовніше, – загадково поглядає на мене мій співрозмовник і тягнеться рукою до одного з експонатів виставки. – Ось один з моїх власних робочих блокнотів з роботами, коли мені було 14 – 16 років. Те, чому я навчився в цей період – це було класно! Тому що саме в цей період було закладено основу. Як? Інтенсивним малюванням мінімум – 2 години в день! (Юрій Іванович гортає сторінки блокноту.) Бур’яни під парканом, ілюстрації до прочитаних книжок, власні руки… Впродовж тижня блокнот має бути заповненим! Втомився? Спілкуйся! Але – через блокнот! Хоча б один день… не розмовляй з батьками! Малюй те, що хочете сказати. Не хочеш суп – намалюй і перекресли, хочеш цукерку чи сік – теж малюй!

Найголовніше – у словах вітальних

Саме оте тепле й щире сяйво такої світлої й надзвичайно потужної дитячої творчості, яке панувало в залі, й стало причиною того, що вітання від дорослих перетворилося на яскраве поетично-музичне шоу з елементами доброго іскрометного гумору. Де все було доречне: і величезний торт від заступника міського голови Боярки Тетяни Кочкової, і поетичні експромти з салом-часником від Володимира Токовенка, і хорове виконання «Щедрика» всіма присутніми під керівництвом Майї Іваненко, і музичний сюрприз-дарунок від Наталії Прокопчук, і надзвичайно ліричні поезії Олени Новаковської…

Та було оте найголовніше, що хотіли сказати відвідувачі виставки окрім щирих вітальних слів. «Я надзвичайно вражена! – говорить почесний житель Києво-Святошинського району, відповідальний секретар ГО «Боярське мистецьке братство» Валентина Коржова. – Знаючи Вас багато років, вважала, що чимось здивувати мене Ви вже не зможете. Сьогодні Вам це знову вдалося! Вдячна Вам за любов до мистецтва. Ця емоційність та правдивість дитячих робіт – це мистецтво». Або слова провідного концертмейстера кафедри народно-пісенного виконавства та диригентського мистецтва Київського Національного університету культури Майї Іваненко: «Вчитель відбувається лише тоді, коли у нього є учні. Коли є кому передати свої знання, свої вміння, свої ідеї. Рада за пана Юрія, що він має таку можливість. Завдяки дітям ми продовжуємося, ми – є. Та ще більше щастя – бачити успіхи своїх дітей».

Були й інші, не менш щирі та глибокі слова-побажання, слова-вітання – слова вдячності. І були сяючі радісні очі дітей, які повірили в свої сили, в свій талант, в свого вчителя. І побажання від директора Боярської ЗОШ №2 Маргарити Савицької: «На вчителях стоять держави. Ви – вчитель. Хочу побажати Вам, щоб Ваші учні завжди запрошували Вас на всі виставки та вернісажі, які будуть в їхньому житті. Тому що Ви – Маестро, знаний в усьому світі, який має можливість займатися виключно своєю творчістю – присвятили себе цим маленьким дітям, побачивши в них талант. Саме за це ми низко вклоняємося вам».

Замість післямов

Ця дійсно унікальна виставка експонуватиметься у Боярському краєзнавчому музеї до 10 лютого. Тож у кожного з нас ще є час особисто ознайомитися з нею та безпосередньо відчути цей незбагненний в своїй життєдайній потужності вплив світлого дитячого таланту, відкритого для нас Юрієм Горбачовим. Тож приходьте: впевнений – не пошкодуєте.

Радіслав Кокодзей





Володимир Токовенко та Юрій Горбачов.
Заступник міського голови Тетяна Кочкова.
Директор Боярської ЗОШ №2 - Маргарита Савицька.
Юрій Горбачов разом зі своїми вихованцями.
Колективне фото.