ГОЛОВНА Філія «Музей М. Пимоненка в с. Малютянка» “Творіть, Романи! Радуйте серця!”

“Творіть, Романи! Радуйте серця!”

По центру: Роман Бондаренко та Роман Іллюша.

                Гончарний вернісаж у Малютянці  

У відділі Боярського краєзнавчого музею “Музей Миколи Пимоненка у с. Малютянка” відбулася презентація виробів гончарів-аматорів Романа Бондаренка та Романа Іллюші. Виставку відкрила завідуюча відділом Галина Шпирук. Вона представила загалу обох майстрів, які звітували перед публікою. В теплій домашній обстановці, в аурі високого мистецтва великого українського художника Миколи Пимоненка йшлося про вічне і сокровенне — про мистецтво і життя, про найдревніше і найземніше ремесло, що, водночас, божественне і земне. Бо ж глина і витвори з неї — це не просто предмет, який непідвладний часові, це сакральний, живоносний символ української нації. Глина — предивний скарб з надр землі, який подарував Господь людині на віки допоки стоїть цей білий світ, допоки існує Земля.

За тисячоліття не змінилася техніка прадавнього ремесла майстра-гончара. Одвічний гончарний круг, як і ковальський молот — незмінні. Та на відміну від ковальства, у гончарстві майстер приборкує окрім вогню ще три стихії. Для інженерів, обох Романів, які торкнулися три роки тому азів цього мистецтва — гончарство стало хобі.

— Був час і було бажання, — так розпочав свою розповідь про свій шлях у гончарство Роман-старший, майстер Роман Бондаренко. Його життя не було пов’язане з художньою творчістю, хоча в дитинстві займався в подібних гуртках. Але, мабуть, для кожного майстра дається саме його час. Роман Бондаренко мій земляк, родом з Білої Церкви, народився у 1966 році, а нині проживає у Боярці. У зрілому віці його пригорнула до себе муза одвічного земного ремесла — гончарства.

        —У 2010 році я дізнався, що на території Видубицького монастиря, що знаходиться у столиці, працює гончарна школа. Навчився принципам і техніці гончарства і обрав свій стиль. Свої роботи виконую не тільки для суто практичного вжитку, але й для того, щоб радували око естетичною досконалістю, — каже  Роман Бондаренко.

Роботи Романа Бондаренка дійсно жанрові й цікаві. Скажіть, хіба не радісно наливати молоко з глечика-“корівки” такого яскраво-рудого кольору або наливати щось міцненьке із затійливого куманця, коли струмінь вина ллється з дзьобика задерикуватого півника? Майстер не розмальовує глину, не користується поливою. Принаймні, про це свідчать його виставлені роботи. Деякі з них нагадують вироби з потемнілого дерева, а деякі…почорніле залізо, навіть дзвенять як криця їхні тонкі стінки.

— Використовую цікаву технологію, так зване молочне обпалення. Причому молоко має бути жирним, домашнім! — ділиться секретами гончарства пан Роман.

Уявляєте виріб температурою до тисячі градусів занурюють у молоко, яке заповнює всі пори глини. Після просушки черепок знову кладуть в піч і обпалюють вже при температурі у триста градусів. От і виходить поверхня, яка нагадує старовинне почорніле дерево і має матовий блиск. Він не губитиме свої принади тисячоліттями! Знаєте, я навіть понюхала оту глину і мені здалося, що куманці та глечики мають запах домашнього тепленького молочка, що одразу після корівки… І ніби умиті молочком, так мені підказала моя поетична уява. А от древні греки для такого ефекту, виявляється, використовували бджолиний віск, лляне насіння та соснову смолу. Ця суміш, якою натирали свої амфори древні називалася ганозисем.

36-річний майстер Роман Іллюша прийшов на своє свято із сім’єю. Всі вони крюківщинці. Батько й мати — педагоги-пенсіонери і аматори, які живуть народною творчістю. Він — поет, вона співачка. На татову виставку прийшов і малий Назарко — синок Романа.

Гончар-аматор розповів, що колись захоплювався різьбою по дереву і непомітно для себе захопився й гончарством. Експоновані на рушниках Романові роботи виглядають красиво — червоняста і темнувата глина світиться якимось внутрішнім світлом і торкає душу. Графічні візерунки милують око. Декоративні тарілочки, глечики нагадують дерев’яну фактуру, вгадуються доріжки гончарного кола. Ким тільки не працював технічний бакалавр Роман Іллюша. Свого часу отримав базову вищу освіту з автоматизації комп’ютерно-інтегрованих технологій, вміє і євроремонт зробити, і в електриці тямить. Руки, як кажуть і до техніки, і до мистецтва.

Аплодисментами до виступу запросили маму Романа Іллюші — Юлію Онуфріївну. Попросили заспівати. І вона заспівала акапело “Пісню про матір” на слова Бориса Олійника своїм високим, петрусенківським сопрано вона розтривожила серця усіх, у кого здрастує мама, а кого уже у вічних засвітах…

Колишній педагог Гатненської ЗОШ, батько Романа Іллюші – Микола Іванович репрезентував свою поетичну збірку, яка недавно вийшла з друку. На прохання присутніх він прочитав з неї кілька віршів. Серед них був і вірш, присвячений гончарам. Але найбільше до душі припала поезія, яку прочитав Микола Іванович, не тільки як поет, але і як батько трьох синів — про себе і сенс життя

Не заздрив іншим, не обдурював, не крав,

Тому, напевно, не нажив великих статків

Я прагнув бути дітям добрим батьком,

Учив їх жити чесно , не лукавить,

За день прожитий Бога славить,

Любити матір рідну та від лиха берегти,

Честь свого роду високо нести

І пам’ятати все життя щоднини:

Найбільший статок — це звання Людина.

 

Своїми враженнями поділилася науковий співробітник музею Надія Ціко, підкресливши, що самобутні майстри продовжують і возвеличують спадщину наших предків. За естетичну насолоду від гончарних робіт майстрів тепло подякувала завідуюча Малютянською сільською бібліотекою Тетяна Слобоженко. Лауреат цьогорічної Боярської міської премії імені Володимира Самійленка Олександр Малінченко поділився спогадами, як у страшні “чорнобильські”дні, коли перевозив свою сім’ю і познайомився з полтавськими митцями, відомими гончарами Пошивайлами, тримав у руках гарячі з гончарної печі півники-свистульки, торкався гончарного кола і відтоді на все життя залишився прихильником цього мистецтва.

Чудові життєві вірші прочитала малютянська поетеса Любов Осипенко. Подякувала творцям-гончарам за чудове свято колишній медпрацівник, жителька села Малютянка Олена Петраш. Вона виконала пісню про своє село. Слова і музику до цього твору вона написала сама.

Малютянське гончарне подружжя Науменків, відомі майстри і знані гончарі Юлія Науменко (Козятник) та Ігор Науменко також привітали майстрів. Юлія, нині мама крихітної донечки. Сказала, що нині дуже важливо, аби діти вчилися не на асфальті, а на споконвічній глині. Техногенне життя позбавило малюків спілкуванням з прекрасним, що невідривне з душею нашого народу. Її чоловік, гончар Ігор Науменко, схвально відгукнувся про творчість обох Романів побажавши їм подальшого розвитку у цьому мистецтві. Він наголосив, що комусь треба кілька днів, аби навчитися центрувати глину, а комусь для цього і десять років мало. Майстри-початківці Іллюша та Бондаренко за три роки досягли багато, що свідчить про їхні здібності. Тож нині майстрам необхідно вчитися працювати в інших техніках, освоюючи гончарне мистецтво.

Слова захоплення висловила майстер декоративно-прикладного мистецтва з Крюківщини Ніна Корнілова, яка подарувала гончарам та творчим батькам Романа Іллюші букети яскравих тюльпанів.

Підсумував теплу зустріч і яскраву презентацію іскрометний талант поета Володимира Токовенка, який завжди всіх радує і захоплює своїми традиційними експромтами. І цей мистецький захід не був виключенням:

Іще пташки сидять у стрісі,

Весну чекають у дворі,

А вже в Малютянському лісі

Приносять радість гончарі.

І виникають дивні речі —

Від всіх речей іде тепло,

Тож не таїть у серці печі,

Творіть і в місті, і селі!

Господь створив людину з глини,

Був перший чоловік — Адам

А ви — творці для України,

Тож миру, щастя й сили вам!

І далі грійте працею нам душу,

Не забувайте рідних і Творця

Цінуєм Бондаренка та Іллюшу —

Творіть, Романи! Радуйте серця!

Гончарство, поезія, фарби, пісня, вишивка, тепла людська бесіда і гумор, а з ними незрима присутність наших предків — історія і сучасність нашого великого народу були присутні на цьому вернісажі. Тож надивилися, намилувалися, наспівалися, наспілкувалися, а духовність і душевність були справжніми, теплими і затишними, наче земна глина з рук майстра…

Аліна ТРЕТЯК

 

Під час виставки
Юлія Онуфріївна під час виступу
Фрагмент експозиції